2006
06.01

На цей раз “жертвою” кореспондентів “Луцька неформатного” став представник тусовки журналістів (точніше представниця) Світлана Зозуля. Ми сильно не напрягалися і задавали стандартний перелік питань, які стосуються представника будь-якої тусовки. Отже, поїхали:

(Кор.) – Хто такий журналіст?

(С.) – Стандартне визначення: журналіст – це людина, яка працює в ЗМІ….



(Кор.) – Добре, спитаємо так: хто для тебе журналіст?

(С.) – Для мене журналіст – це така людина, яка може підмітити в чомусь щось таке цікаве, чого інші не бачать.

(Кор.) – Чим відрізняється журналіст від не журналіста?

(С.) – Знову ж таки: не журналіст – це людина, яка не може підмітити у звичайному явищі якусь родзинку. А той, хто може, якось її обіграти, словесно чи візуально, наприклад, з допомогою камери – оце справжній журналіст.

(Кор.) – Хто ніколи не може стати журналістом?

(С.) – Я думаю, людина, якій байдуже, що відбувається навколо неї.

(Кор.) – Момент істини журналіста? Тобто момент, для якого ти існуєш як журналіст?

(С.) – Для мене це момент чекання між тим, коли написав статтю і тим, коли її надрукували, сам процес. Коли стаття виходить – це вже таке полегшення, вже треба шукати іншу статтю.

(Кор.) – Твій перший крок як журналіста?

(С.) – Перший крок був на першому курсі Луцького гуманітарного університету, до нас прийшов тоді такий Володимир Володимирович Камінський, всім дуже відомий журналіст, дуже хороший. Він нічого особливого ніби не робив, але зумів заохотити. Тобто, якщо якась іскра була, то він її розпалив. Він редагував тоді якраз газету “Перерва”, яка потім вже газета-не газета, таке шо-небудь стало. От Камінський зумів нашим мислям (в нього книжка така є “Майже мудрі мислі”) дати життя. Якби може не він, якби починати, наприклад, з якоїсь газети обласної, то в багатьох би пропадало бажання, а от “Перерва” – то був такий перший стартовий майданчик.

(Кор.) – Коли ти відчула себе журналістом? Був момент: “О, після цього я відчуваю, що я журналіст!”?

(С.) – Це якось прийшло само, це усвідомлення. Перша стаття – це була ніби ще не стаття, так коментар, стьоб, просто показували новини по телебаченню, “Мелораму”, і я додала коментар до тих подій, своє ставлення. З кожним матеріалом більше усвідомлюєш, що ти журналіст…. Так от як з французької “жур” – “день”, то кожен день ти усвідомлюєш, що він мусить яку новину принести, тобі це не байдуже.

(Кор.) – Що треба, щоб стати журналістом? Можна стратегічно і тактично, так би мовити, по кроках.

(С,) – От випускник школи, дивиться, де можна стати журналістом: Київ, Львів, Луцьк вже зараз. Він вчить там ту теорію, а потім сяде і двох слів не може зв’язати… Фактично, в нас випускники, 5-й курс, можна на пальцях перерахувати тих, хто хоче пов’язати себе з журналістикою: “Ой, мало платять, мало грошей…”

(Кор.) – Так який вони крок зробили, ті що стали? Чим вони від інших відрізняються?

(С.) – Вони будь-якими силами пишуть в газету, знімають сюжети, вони втілюють свої бажання…

(Кор.) – Давай практично: от ти сидиш і хочеш стати журналістом, що ти для цього робиш, по кроках?

(С.) – Перш за все треба вибрати якусь тему, яка цікава не тільки мені, а може бути цікава суспільству. Далі я думаю, як її розглянути на практиці, з якою галуззю це пов’язано, що я знаю про це, де я можу знайти більше інформації, в кого можу взяти коментар на місці. Тобто шукаю людей, які більше компетентні в цій темі і її розвиваю.

(Кор.) – Скільки практично в Луцьку є журналістів?

(С.) – Ну, я думаю, що менше, ніж тисяча…

(Кор.) – Гуру. Гуру журналістики для тебе?

(С.) – Не знаю, тут я можу тільки поприкалюватись… Журналіст, який хоче самореалізуватися, не буде наслідувати когось тупо, через те, що він в спілці там 10, 20 років. Справжньому журналісту не обов’язково вступати в цю спілку, насправді хороші журналісти туди і не прагнуть.

(Кор.) – Твоя мрія як журналіста?

(С.) –Працювати людсько. В газеті…

(Кор.) – А вершина? От ти працюєш в газеті, щоб ти хотіла зробити? Супербомбова ідея?

(С.) – В мене зараз є такі роздуми, над такою супербомбовою статтею, не знаю, чи вона щось змінить, чи не змінить…. А супербомбова ідея? Ну я тобі скажу, вона ще до мене прийде. Журналіст мало що може запрограмувати. Наприклад, серед ночі дуже часто народжуються ідеї…

(Кор.) – В кого б ми насправді мали брати це інтерв’ю в Луцьку? В кого б ти взяла інтерв’ю, якби тобі сказали? От ми прийшли, а ти кажеш: “Рєбята, ви прийшли не до мене, інтерв’ю це потрібно брати не в мене.”

(С.) – А чого не в мене??! Мені теж є багато що сказати :) )

(Кор.) – Або ти кажеш, що в тебе і ми так і пишемо :)

(С.) – Є така газета “Ініціатива”. Там є молода журналістка Віка Зелінська, неформатна. В неї така специфіка, вона бере інтерв’ю, якимось чином попадає на всякі тусовки в Луцьку, в Києві, бере інтерв’ю в спортсменів, зірок естради і в неї непогано виходить…

(Кор.) – Що таке “неформат”?

(С.) – Поняття “формат-неформат”, мені здається, багато в чому залежить від того, де людина живе. Наприклад, те, що неформатне в Києві, в Луцьку воно в три рази більше неформатне, на нього дивляться ошарашеними очима. Там люди неформатне сприймають як форматне, а в Луцьку цим комплексують. Наприклад, газета “Ініціатива” не хотіла друкувати статтю про гей-клуб…

(на цьому місці один з кореспондентів помітно пожвавлюється)

(Кор.) – Інтєрєсно, інтєрєсно!!!!??? Нова тусовка :) ))

(С.) – Нє, то не смішно… Мені якось довелося побувати в Києві і мене завели випадково в той клуб на діскатєку.

(Кор.) – Всьо, про гей-клуб буде на сайті, цензури нема, без питань! Ти напишеш статтю…

(С.) – В мене вона є написана!

(Кор.) – Давай!

(С.) – Серйозно?

(Кор.) – Ну так! Я поясню: ми ламаємо формати. Є неформатні туристи, які возять групи, дітей з школи а є ті, які їздять тому, що їм це подобається, як Серьога Григоренко. Так само і журналісти: є форматні, які ходять на роботу, курять, щоб потім прийти додому, посидіти, подивитись телевізор, і завтра йти на роботу мучитись, а є неформатні, які кайф ловлять від цього, вони ковбасять! Є форматне телебачення, а є фанатики.

(Кор.2) – Тобто ті, які ловлять кайф.

(Кор.) – Момент істини – це якраз і є момент кайфу!

(С.) – Дійсно, буває, напишеш щось, здавалось, таке просте і ловиш кайф. Справді, це треба відчувати! І дуже добре, коли кайф, який ти відчув, відчуває людина, яка це читає, тобто кайф в квадраті!

(Кор.) – Тобто резюме з цього всього: кожна тусовка живе заради моменту істини. Турист починається тоді, коли він запланував кудись іти, виникає ідея, в байкера виникла ідея зробити мотоцикл, в тебе – написати статтю. Друге – він до неї підготовлюється, йде процес. Далі: момент істини – ради чого це все робилося? Турист – ради того, щоб вийти на Говерлу, журналіст – “от стаття вийшла”. Далі йде момент розчарування: легкий сум, коли все кінчилось. І далі йде народження нового циклу – з’являється нова ідея!

(Кор.2) – Що має бути на сайті “Луцька неформатного”, як для твоєї тусовки, так і можливо для тебе особисто?

(С.) – Я думаю, там мають бути матеріали, саме такі, які не вписують в формат, може навіть мої і моїх колег по перу…

(Кор.) – Вважай, що вони вже є :)

P.S. Стаття про відвідання гей-клубу вже на сайті, як і обіцяли :)


3 коментарі

Add Your Comment
  1. [...] А Фрейд таки мав рацію: “Не только самое низменное, но и самое возвышенное в человеке может быть бессознательным ”. Світлана Зозуля [...]

  2. зозуля, я аж перелякалась: як можна сама собі писати коментар? це недолугій нарцисизм чи щось на кшталт: “Я ще не все сказала!!!!!”

  3. Молодець Зозуля! Так і треба, якщо є ще щось сказати до теми, то чому б і ні.

*