2006
06.03

Гаркавчук Аня- Наш гість – Гаркавчук Аня – ще один представник тусовки журналістів. Я пропоную так: ти зараз журналіст, уяви собі найкращі моменти свого журналістського життя, а ми будемо задавати тобі запитання. Отже, перше питання: хто такий журналіст?


- Журналісти схожі на бомжів. Вони ніколи не вдягаються гарно і про це не думають. Вони думають про те, як вишукати щось цікаве. Вони ніколи не дивляться на номер тролейбуса, на номер маршрутки і взагалі на будь-які номери, крім номерів, які стосуються матеріалу, над яким вони думають. Вони можуть не звернути увагу навіть на значні деталі, а в тому, що стосується матеріалу, вони помічають все.

- Тобто, якщо от він, наприклад, прийшов би в лосінах, ти можеш це не помітити? :)

- Це вже не деталі, це яскраві об’єкти, які потенційно можуть стати героями статті…

- Чим відрізняється журналіст від не журналіста?

- «Не журналіст» не думає категоріями журналіста, що ці лосіни, які пішли, – це потенційний об’єкт статті, він думає: «От, придурок, йде в лосінах!», він не думає, що в цього придурка можна взяти інтерв’ю, з цього заробити гонорар і взагалі отримати кайф від цього процесу спілкування з тим “чуваком в лосінах”.

- От є людина, яка взяла в когось інтерв’ю чи написала три рядка в газету – він вже журналіст? Цього достатньо, чи ще щось треба?

- Коли ти журналіст, ти це відчуєш. Тобі не треба писати три рядка чи п’ять рядків, ти можеш це писати на робочий стіл чи ще кудись, але ти відчуваєш, що ти журналіст, бо ти не можеш не писати. Не можеш, так як не може не писати письменник. Але чим відрізняється журналіст від письменника, що його друкують, хоч час від часу, не три рядки в газету, а три по три, по чотири…

- Тобто, ти можеш писати, не знаючи, чи тебе надрукують? Ти не ставиш собі ціль, щоб тебе надрукували?

- Це як би в тому числі, але це не основне.

Гаркавчук Аня

- Хто ніколи не стане журналістом?

- Бюрократ і той, хто боїться сказати зайве. Людина з мізками чиновника, з мізками старого радянського чулка :) . Тому що вона думає стандартами, вона не може придумати назву для статті. Насправді назва для статті – це дуже вирішально. Така людина боїться відійти від рамок, обмежень, якихось стандартних правил та законів і т.д.

- Ти можеш виділити якісь основні принципи чи ознаки журналіста?

- Перше: це його можна впізнати зовні по такому трохи відстороненому погляду, який там потенційно пише статтю, а тут потенційно шукає об’єкт, не дивиться на деталі, а дивиться на якісь яскраві об’єкти. Ще одна ознака – по розмові: журналіст в розмові часом вставляє свої запитання, які нібито його цікавлять особисто, але він прощупує цю людину, чи може ця людина стати випадково героєм моєї наступної статті чи матеріалу.

- Що ніколи не зробить справжній журналіст? От справжній турист ніколи не відмовиться від своєї цілі – якщо він йде на Говерлу, він дійде, він буде перебитий, поламаний, але доповзе. Справжній квнщик, коли пише жарти, ніколи не вкраде чужий жарт…

- (Журналісти можуть красти чужі матеріали, це входить в їхню роботу…) Журналіст ніколи не перестане писати. Навіть якщо він вже писати не зможе, він буде це надиктовувати на диктофон, до 70, 80 років. Поки руки не почнуть трястись, зуби випадати він не перестане писати.

- Момент істини? От, наприклад, туристи вони йдуть заради чогось, проходять цей процес, щоб вийти на Говерлу і отримати задоволення. Байкер шліфує ту деталь для того, що він приїде потім, похизується нею, квнщик пише жарт для того, щоб видати його на сцені. Тобто заради цього він живе. Заради чого журналіст робить це все: пише, як ти кажеш, руки трясуться, зуби випадають?

- Для того, щоб передати ту інформацію, яку він має, людям. Він не може тримати її в собі, він передає її назовні….

- А от практично, для тебе: коли ти відчуваєш цей момент істини, задоволення від того, що ти журналіст?

- Коли ти бачиш або статтю, або якийсь репортаж в ефірі – це маленький момент, ніби ти заходиш на Говерляну. А от коли чуєш десь по телефону, чи хтось пише, що «Ваш матеріал …(чи може навіть без прізвища: матеріал на таку то тему) От там то було!» – неважливо, чи це буде позитивний чи негативний відгук. Головне – що буде відгук, що людина якась почула, побачила чи десь прочитала і вона про це написала. Можна і без автора, просто зазначено, що в якомусь виданні це було, просто сам факт, що людина отримала, хоч до когось одного дійшло.

- Тобто кайф журналіст отримує від того, що його читають, його слухають?

- Ні, спочатку, що от його саме надрукували. Це раз, ніби етап, мала Говерляна. І тут – опа, ще і відгук!

- Повернемось до тебе. «Как это было?» . Конкретно по тоб і: як це було вперше?

- В 5 років. Мої батьки читали газету, вона називалась «Ухта», я жила в російському місті Ухта в Комі АССР. Я не вміла читати, але вміла додавати букви: ух-та. І мені на думку прийшов невеликий віршик. Його надіслали в ту газету і надрукували, але зараз в мене тієї газети нема.

- В нас це питання постійно пов’язане з іншим питанням: «Коли ти відчула себе Х.?». Коли ти усвідомила себе журналістом? Щось зробила і після цього відчула, що «от тепер я журналіст».

- Коли зробила штук п’ять статей і штук десять репортажів. Тоді я назвала себе журналістом-початківцем. Тому що назвати себе справжнім журналістом, можна через років два… Коли ти вже трошки попишеш, будеш знати, чим відрізняється учнівський твір від статті, стаття аналітична від статті біографічної… Журналістом-початківцем я відчула себе десь після місяця роботи на телебаченні, а от таким вже, не просто початківцем – коли мене призначили редактором, редактором відділу, але все одно….

- Якщо зустрінуться два журналісти, про що вони будуть говорити? Якби ти зустрілась з іншим журналістом, про що б ти говорила, і щоб ти хотіла від нього почути? Наприклад, зустрілися два туриста, один каже: «Я ходив на Кавказ», а другий: «А я ходив літом на Говерлу і там був сніг!».

- В журналістів є така особливість, що вони і хотіли б, але не можуть розповісти про той матеріал, який готується в номер чи до виходу в ефір, тому що він має бути ексклюзивним і авторським. Журналіст почне з іншим говорити, той добре січе, що це потенційна тема для його сюжету. Тому журналісти говорять, але завжди в їхній розмові є така межа: початківці можуть розповісти свою таємницю чи трошки здати матеріал, а ті, що давно працюють, вони тільки прощупують, можливо хтось щось більше чув, що сьогодні робиться в місті, області чи країні. А про що говорять? Говорять про те, чим живе країна, місто, чиновник, що завгодно, вони не говорять про побутові речі, ціни на базарі, зарплати…

- От дивися, якщо два квнщика зустрічаються, один каже: «Бляха, ти бачив цей виступ!? Прикольно», а другий: «Я тобі історію розкажу, це капєц!». От, вони знайшли один одного. Або каже: «Я от шутку написав, ще докручую…». А байкери, наприклад: «Ти яку шестерню вставив? 18-ку? Візьми 19-ку, це набагато краще!». Розумієш? Журналісти про таке говорять, чи ні?

- Журналісти діляться враженнями тільки про написані речі. Про ненаписане вони не діляться враженнями, тому що це їхнє авторське право, вони люди дуже такі гонорові. Якщо хтось перехопить його матеріал, ідею, коли вони будуть народжувати, це буде просто. Тобто говорять про все навколо теми, але не про саму тему.

- Від чого з того, що ти вже зробила, ти відчула найбільший кайф? Коли ти найбільше реалізувалась як журналіст?

- Коли я зробила авторську програму, коли я зробила кліп про Помаранчеву революцію, за який мені не заплатили зовсім ні копійки грошей. Це було в самому процесі, в тому, що ти робиш наперекір всім, що ти кожен день сидиш до ночі, вишукуєш кожен кадр, вибираєш там «шарік», якусь бабусю, музику підбираєш, текст. І ти робиш цю річ, вона виходить на одну хвилину, таке малесенька-малесенька, але така класна!

- Скільки вас є в Луцьку, як ти думаєш? Тих, кого б ти віднесла до тусовки журналістів, а не тих, хто заробляє зарплату як журналіст.

- До 200 чоловік.

- Тусовка журналістів, вона якось окреслена?

- Є спілка журналістів, прес-клуб один, прес-клуб другий, але там збираються тільки окремі…

- А де от просто люблять вони бувати?

- От, наприклад, те що було «Марсо» – там збиралися з Волинського телебачення і «Полісся». «Аверс», бар – там з «Аверса», «Аверс-преса» і «Луцький ярмарок»

- «Марсо», там вже його нема? Де ж вони збираються тепер?

Гаркавчук Аня

- Мабуть треба їм десь шукати….

- Треба відкрити для них бар :) Що треба, щоб стати журналістом? Стратегічно і тактично, по кроках.

- Стратегічно – це треба любити писати. А тактично: якщо ти хочеш стати журналістом і тримаєш ручку в руках, тобі більше п’яти років, то ти вже маєш щось написане.

- Тобто для початку треба щось написати.

- Це перший крок. А другий, він дуже великий і дуже складний для журналіста – це знайти того дурня, який відважиться це опублікувати. Тому що перший матеріал найчастіше комом виходить і перший редактор стає тим дурнем, який наважується це опублікувати.

- А як це практично зробити?

- Якщо тільки сім років, то треба мамі-татові сказати, хай вони самі пошукають. А якщо трохи більше років, то треба купити одну газету, другу, знайти на останній сторінці адресу і надіслати туди один раз, другий раз.

- Твоя найбільша мрія як журналіста?

- Постійно мати доброго знайомого редактора, видавця, продюсера, радійника, які б погоджувалися брати матеріали, а за мною вже діло не стане. Тобто цю людину, від якої залежить вихід у світ матеріалів, постійно мати. Бо якщо закриється одне видання, друге знайде собі постійного кореспондента, третє перестане брати мої матеріали, я не буду мати вихід для своїх потреб.

- Це така широка, стабільна мрія. А точкова мрія?

- Зробити авторську передачу. Постійну, циклову авторську передачу.

- Гуру для тебе в журналістиці? “Я б хотіла б бути така, як….”

- Така як…. Як багато хто на 5-му каналі…

- А конкретно?

- Конкретно? Деякі риси Романа Скрипіна, деякі риси Наталки Пісні…. Але вони, ці гуру, дуже часто міняються. Раніше, наприклад, подобався один, потім після якось поганого виходу матеріалу або дуже опозиційної точки зору, або таких, яких я не сприймаю, поглядів, він перестає бути гуру… Ну немає такого ідола якогось.

- Ми беремо інтерв’ю в тебе, як представника журналістської тусовки Луцька. В кого б ми насправді мали б брати це інтерв’ю?

- Прізвище назвати?

- Так, неформатний журналіст, не називай там “голова спілки журналістів Волині з 1943 року…” :) Ми реально можемо після тебе піти до нього і сказати: “От Аня нам сказала…”

- Я б пішла до Олександра Пирожика. Він хоча і старший дядько, але завжди думає як справжній журналіст, знаходить ізюминку в будь-якому матеріалі, дуже суперово пише і дуже непогано відноситься до всіх формальних відносин в редакції, поза редакцією.

- Побажання для журналістів?

- В ідеалі: ніколи не думати про зарплату, не замислюватись над сумою гонорарів, а замислюватись над якістю статей.

- Часто приходилось писати грошові статті?

- Це називається не стаття, а піар-матеріал. Рідко хто з журналістів вважає це ганебною справою. Часом буває, що просять: “Напишіть, будь-ласка, сторінку про цей бар”. Насправді про нього на сторінку нема що писати, хіба один абзац, але пишеш, отримуєш за це половину своєї зарплати.

- Взагалі, можна сказати, що в Луцьку є тусовка журналістів?

- Тусовка час від часу з’являється. З’являється яка подія, наприклад, день журналістики, чи от революція і всі збираються в одному місці. Або приїжджає міністр і всі біжать ловити міністра, їм в кайф зловити міністра, причому зловити першому…

(Тут в голову одного з кореспондентів приходить мисль, яку він одразу висловлює і кореспонденти починають ковбаситись між собою :) )

- (Кор.1) Уяви, ми беремо інтерв’ю в Віктора Андрійовича Ющенка, причому беремо в його спальні :) )

- (Кор.2) Неформатна тусовка президентів :) ))) (загальне гиготіння). Скільки президентів є в Україні, де їх можна знайти, я хочу стати президентом, що для цього треба? :) ) Коли вперше себе відчули президентом? :)

- (Кор.3) До речі, інтерв’ю такого формату мало б велику популярність.

- (Кор.2) Ну ми колись дійдем, просто в нас тут ще люди є :) На коли ми плануємо це інтерв’ю? Десь на лютий?… :)

(кінець ліричного відступу)

- Яке питання ми б мали задати журналісту, як члену тусовки, але не задали?

- “Що б ніколи журналіст чи хтось інший не хотів би робити?”

- Що таке “неформат” в твоєму розумінні?

- “Неформат”- це щось цікаве, на відміну від тих нудних сайтів, де висять промови, висять різні урізані речі…. Неформат – це все, що залишилося за кадром, те, що порізав редактор, що відкусила цензура. Найчастіше те, що вона відкусила є дуже цінним.

- Що б ти хотіла бачити на цьому сайті?

- Я б хотіла побачити цей сайт :)

- В представника якої тусовки варто було б взяти інтерв’ю?

- Хотілося б побачити тусовку художників. Одні сидять, мерзнуть, продають картини, інші малюють графіті по ночах, дуже цікаві люди…


1 коментар

Add Your Comment
  1. Якщо маєте бажання отримувати цінну та цікаву для Вас інформацію, то звяжіться зі мною….

*