2006
07.12

Є у нас у Луцьку театр-студія, яка називається “Гармидер”. Починалася вона більше трьох років тому… Тоді семеро молодих і затятих любителів театру служили Мельпомені в іншій студії (не будемо називати її з етичних міркувань) і так вже їм допекли всі тупі “–ізми” тієї “структури”, що вони заявили вголос її керівникові: “Йдемо ми від вас”. Подякували.

Розпрощалися і … вирішили створити власну театр-студію. Як посланець звідкілясь вище (це щиро і без пафосу) з ‘явилася чудесна людина – актриса обласного, тепер уже академ і чного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка Лариса Зеленова, яка погодилася стати художнім керівником отого незрозуміло чого, що хоче називатися театр-студією.

Перша вистава – казка «У пошуках синього птаха» (навіяно Морісом Метерлінком). Це було випробування. У квартирі, де жила добра половина учасників тогочасного нашого колективу, вималювалися герої, народилася п ‘ є са, створилися костюми, декорації… Ху! Стартували. Видовищність заради втілення філософії дорослих, мудрості дітей, чарівності світу і суті справжнього щастя. Одне слово – казка не тільки для дітей.

Мораль – може, те, що ти шукаєш поруч?

Згодом – водевіль «Морока». Автор – Олександр Олесь, який, до слова, покищо, не пошанований належним чином, як драматург. Отож, п ‘ єсу Олесь написав у 1905 році. Ми поставили її у 2004. Не змінили у тексті жодного слова. Вічна тема свекрух і невісток прозвучала свіжо… і, що важливо, тонко. Крім того, хіба не задоволення дивитися на хлопців, які повлазили в “шкури” оцих жінок (символічно – через облягаючі спідниці, 10-сантиметрові підбори, ситцеві халати), щоб зрозуміти – “що по чому”.

Мораль – стрептококи і діюкоки – річ жахлива, втім, коли “звідкись дує” життя перетворюється на кошмар.

Між іншим – “Новорічний детектив”. Дітям було весело, нам також.

Мораль? Добро перемагає зло (принаймні у казках).

Крокуємо далі. У 2004 “чимось” уже відчуваємо жосткість грядущих за якийсь рік виборів. Ставимо сучасну драму “Цикута для Сократа” (автор – Віктор Герасимчук). У ній журналістка активно продається на виборах у той час, коли її чоловік – драматург … вмирає, дописуючи при тому п ‘ єсу про Сократа. Античні персонажі вже живуть поруч із ним – розраджують і зводять із розуму.

Мораль – справжніх героїв знаходить спершу смерть, а вже потім – визнання

Постановка усіх чотирьох перелічених вище вистав належить Ларисі Зеленовій. Хоча, її коронне “може бути й інакше” активно і часто використовувалося учасниками студії.

Після того – трагікомедія, та ще й напівмістична. Свого роду експеримент. Чом би й ні? Молода авторка – Олександра Погребінська, режисерська проба Руслани Порицької. Фарсові детальки (передбачені п ‘ єсою і підкреслені у постановці); Емоції (дійові особи вистави введені режисером), які “вживу” акомпанують почуттям (на гітарі і фортепіано); декорація, яка будується протягом усієї вистави – всі оті знахідки і знахідочки роблять виставу цікавою (звісно, завдяки АКТОРАМ).

Мораль – конфлікт Шекспірівського Гамлета з пирогом із капусти можливо залагодити.

І, нарешті – всі, гайда на видовисько. Називається “На перші гулі”. Такі гулі, про які більшість знає мало – давні поліські. Перед початком вистави вчимося бити в бубна, танцюємо з хлопцями “з чужих сіл”, хвалимося варениками, а того, хто сподобався ще й частуємо та й просто блазнюємо і … “марш до зали”. А там – Савка й Щербина ніяк не можуть наважитися своїми руками свою власну дитину на колодку (гуляння) пустити. А хлопця Олена вже десь вицапала “ого-го”. То він і влаштував консервативним батькам “веселу нічку”.

Мораль (виголошує дід з мантачкою – “штукою”, якою будили зранку народ): “Ото діти пішли!” Актуально в усі часи. Еге ж?!

А взагалі то – ми противники моралізаторства. А погримати чимось, щоб людина задумалася: “Чого воно бамкає?” завжди “за”.

Між виставами ще було два справжнісіньких одруження між учасниками студії різної статі (зупинятися на досягнутому наміру не маємо!). Був також прорив до фіналу фотоконкурсу “Фотоп ‘ єса”. Роботи Тані Моклиці і Віктора Дембіцького “потеліпалися” у дивовижній львівській галереї “Дзиндра” (радимо завітати). Була презентація проекту соціокультурної адаптації дітей та молоді з малозабезпечених сімей “Розкрий себе”. А скільки народилося ідей! Отож, ”Гармидер” заявляє ще буде, буде, буде…

Р. S . А десь там-там, потім-потім, ми, може, переназвемося у “Світовий лад”…

Надіслала: Руслана

35 коментарів

Add Your Comment
  1. [...] (матеріал було підготовано театром-студією “Гармидер“) [...]

  2. була приємно здивована, коли дізналась, що у нас в Луцьку є театр-студія. відверто кажучи, колись, навчаючись у школі мріяла потрапити до такої студії, та тоді годі було й шукати. скажіть, як можна потрапити до вашої студії, чи можна до вас долучитися, завжди мріяла, побути хоч трішечки актрисою на сцені, бо в житті доводилось грати багато, а от по-справжньому на сцені…

  3. Надіюсь, вони дадуть тобі відповідь, якщо раптом не помітять твій відгук – напиши на admin@lutsk.dzyga.biz, я особисто знайду їх і повідомлю про тебе

    P.S. Мабуть сайт все ж комусь потрібен. Якщо принаймні одній людині завдяки ньому вдасться реалізувати свою мрію – значить, все робилося не дарма..

  4. привіт “Гармидеру”! через те, що буваю дуже рідко у рідному Луцьку, не маю змоги милуватися вами! молодці!!! підкорення вам ще вищих вершин!

  5. 2Katia
    Ми збираємося в приміщенні корпусу № 1, ВДУ ім.Лесі Українки, що адресою Винниченка, 30
    Понеділок – з 18 год в 106 кабінеті (2-й поверх) (або спитати в охорони “Де “Гармидер”?)
    Ще краще зателефонувати – 8 097 67 17 89 5 чи написати -garmyder@yahoo.com
    Чекаємо!

  6. Кгх… А чи не та це кумпанія, чия керівниця колись, в році десь так 99-2000 нещадно ганяла КВН-щиків (теж, до-речі, театралів в своєму жанрі)?

  7. Ги, пам’ятаю ті часи :) І нас ганяли тоді трохи… Мабуть, це саме вона

  8. А ось це зовсім і не та кумпанія і керівниця. Цитуємо себе:
    ” Тоді семеро молодих і затятих любителів театру служили Мельпомені в інѿій студії (не будемо називати її з етичних міркувань) і так вже їм допекли всі тупі “–ізми” тієї “структури”, що вони заявили вголос її керівникові: “Йдемо ми від вас”. Подякували.”

  9. Тобто ви – ті самі люди, що були під керівництвом тієї … завзятої театралки? Я ж нічо проти, я тіко так, для спогадів… Наскільки я пам”ятаю, учасники тієї студії не були агресивно настроєні до нас, а тільки та керівниця :) Просто смішно було згадати як вона видала таку міні-постановку у влансому виконанні “Кто вы? кавээнщики?! …… До свиданья, кавээнщики!..”

  10. О! Я пам’ятаю цю фразу! Вона вже ввійшла в історію!
    Я навіть пригадую як ти нам її казав колись в актовому залі і ми, юні квнщики слухали старого вовка з ДСП :) )))

  11. Ми хоч тієї фрази не чули (втрапили в ту студію після 2000-го), але інтонаційно-мізансценічно уявляємо її, мов наживо, тож можемо посміятися разом із вами!

  12. народ, я вас повністю розумію бо сам був в Синьому птаху.
    пішов звідти по відомим причинам.
    що саме вас конкретніше допекло?

  13. 2 NIGHT_Lord-84
    Нас допекли: “совок” (до того ж руско-украйонскій), те, що ми “нічєво нє понімаєм”, те, що кожна постановка (чи то комедія чи то трагедія) смішна через свою тупість…
    Приходь у “Гармидер”, поспілкуємося

  14. мене знову зафрахтували туди….
    працюємо.
    лінчуватимуть.

  15. …!!!

  16. Прикольно вперед…

  17. що за прикольно вперед???
    невже нормально написати не можна?

  18. Напевно вам дуже легко ось так засуджувати ту студiю ( доречi, я з вiдти). Вас всіх напевно дивує , як вони її терплять, але не можна про неї судити так. Атже вона вам дала початки, можливо у вас меньше своболи було, як у нас, але ви пішли най легшим шляхом, втікли, замісь того щоб боротися з системою ви витікли. Ви просто втікли….

  19. Ще хочу передати привіт Славіку…. Конферансьє

  20. Геніальна робота у режисера у “Гарольд і Мод”. Я знаю, це ви самі…..

  21. У вас напевно Зеленова тільки вже як прикриття іменем народної актриси, але ви і без неї вже давно справляєтесь. А якщо на справляєтесь, то точно можете.
    Я зашла на цей сайт випадково, я знала, що ви тут є, але не заходила… і що я побачила ви тут лише критикуєте нашого керівника, ніби мистецтво театру в цьому заключається

  22. доречі, вибачайте за помилки в моїх написах… бувайте

  23. 1. Ніхто нічого не засуджував, просто виявив своє ставлення до методів її керівника, а не до студії. Прекрасно знаємо як терпіти, бо дехто з нас присвятив їй 4 роки свого життя;
    2. Ніхто не заперечує вкладу СС (як ми її закулісно називали)
    у нас як акторів, але не як творців. Оскільки не можлива творчість під гаслами: “НЄ НАДА ЕТАВА” і “ВИ НІЧІВО НЄПОНІМАЇТЄ”
    3. Не згоден, що починати справу з чистого листа – це
    “піти легким шляхом” (між іншим до сьогодні щодня відстоюємо своє право творити і просто бути);
    Спершу нас було 7 і ми були самі, не відомо хто, без керівника, підтримки, приміщення… але з жагою творчості. Через 4 роки- ми “ГаРмИдЕр”, нас – 25, ще стільки ж людей навколо нас, з нами чудовий світлий керівник, ми маємо ідею, сповідуємо свої, а не нав`язані мистецькі принципи, обросли власними костюмами, декорацією, бутафорією, постановками, проектами, сайтом… і зі ще сильнішою жагою творчості будемо й далі шукати, творити, зреалізовувати.
    4. З системою боротися безглуздо – потрібно створювати
    свою систему (ми на це наважилися);
    5. Ми не “втікли” – ми пішли далі, тобто вперед;
    6. Зеленова (Заслужена артистка України) для нас – керівник, наставник, педагог, друг. Без неї, можливо, і можемо, але точно не хочемо. У будь-якому випадку це справа “ГаРмИдЕрУ”. А те що її роботи ви не помітили не означає, що її немає;
    7. Слово “прикриття” свідчить про те, що ми в ваших очах угрупування злочинців? Та це не дивно, оскільки для деяких працівників ВДУ ми нахаби, бо відстоюємо свої інтереси. А наші афіши систематично зривають, у репетиційний зал підкладають пляшки… загалом вміло мотивують нас до плідної і активної творчості.
    8. Дійсно “без неї давно справляємося”, оскільки дорослі здорові люди ( я про значення слова “справлятися” в нашій мові);
    9. Справді, мистецтво театру це не критика вашого керівника, та й зрештою ніхто нікого не критикував;
    А що воно (себто м-во театру) для нас – можете прочитати на нашому сайті (доречі ваш керівник згаданий там рівно 1 раз у розділі “Літопис”, з якого, як відомо, нічого і нікого не можна і не можливо викреслити).

    Мила чомусь ображена музо! З усієї статті ви виокремили інформацію, на якій автор не робив акцентів, та й стаття зовсім не про те. Це свідчить, що ви прочитали те, що хотіли, що оголене і болісне для вас. Отже, дозволю собі зробити висновок, що нажаль ваш керівник після того як ми покинули “Птах”, висновків так і не зробив. А прикро…

    Бажаю вам наважитися!

  24. Мельпомені великий респект та цьомчик

  25. н-да…
    дискусія виявилася цікавою…
    взагалом, я не розумію які ж саме висновки мала робити наша СС (як ви її позакулісно називаєте…)…
    хоча ваша праця дійсно неформатна…..

  26. 1.Декому, хто присвятив їй 4 роки свого такого дрогоцінного життя можна було задуматися про УДАР, який він (вона) наніс саме керівнику, вчителю, наставнику, (вона вас любила, як своїх дітей), що значно позначилось на її здоров’ї. Саме з цього більш ніж тиждневого нервування, голодоння…тощо. Вона вас на той момент вважала ЗРАДНИКАМИ. Вже пробачила і зла не держить. Зараз у нашого керівника страшний “букет” хвороб, саме з того часу вона “зламана”. Вона старша, емоційна людина. Невже не можна було, якщо вже йти, то пом’якше? Зараз ми будемо робити велику роботу теж самі, але ми не були готові до цього…
    2.До речі ми потрохи надламуємо систему, яку ви не змогли. Потихеньку, а в нас виходить…. далі буде.
    3. Добре, ви не втекли, ви пішли далі… а коли наші пращури боролися з системою СРСР, то вони втікали, десь далі, за кордон? Ну добре, залишимо історію. А нинішня ситуація? Зараз , якщо прийдуть до влади “Регіони”, друга мова – російська, ви не будете з цим миритися,… теж підете далі, … теж втечете?
    4. Подивіться, всі вас люблять, а ви ще себе виставляєте нещасними, кому треба вам щось підкидати,( див.7) Нам? вашим “типу” конкурентам, то ми проти вас нічого проти не маємо. Наші стилі виступу навіть істотно відрізняються.
    5. Так, ви мало згадуєте нашого керівника в своїх “мемуарах”, зате ви обговорюєте тільки її персону, ніби не має про що поговорити на тему “театр”. Ви маєте свій сайт? То зробіть добре діло, долучайте більшість народу до театрального мистецтва, а наговорюйте на нашого керівника.
    6. Питання: Ви вважаєте себе театр-студією університету? Якщо так, то якого? Бо ви берете всіх, а ми мусимо обмежуватися ВДУ. Ось чому у вас 25 людей….

    Я читала вашу статтю, але я не про це, а про ваше спілкування на коментаріях. Як саме наш керівник мав зробити висновок, що “діти”, яких вона виховувала “плюнули” їй в душу? Це не важливо, напевне це вам колись вернеться. А тут, крім цього, що я написала, я нічого нового про вас не дізналась. Я ходила на всі ваші вистави, тому нічого нового….

    Хай щастить на творчій ниві…. до зустрічі….

  27. До останнього коменту Мельпомени:
    1. ЯКБИ КОЛУМБ НЕ ВІДПРАВИВСЯ У ПЛАВАННЯ, ВІН НЕ ВІДКРИВ БИ АМЕРИКУ.
    2. Це дуже добре, що вам вдається те, що не змогли зробити ваші попередники. Така ситуація свідсить про те, що у ВДУ відбувається поступ. Це справді ваша заслуга.
    4. (див.7). Про вас ніхто нічого не говорив і не вас мали на увазі. І про конкуренцію теж дуже дивно читати. Чи може бути конкуренція у творчості? Тут, мабуть, є місце тільки пропозиції та вибору. Шкода, що в Луцьку з цим сутужно.
    6. Чому ви мусите обмежуватися? Вам поставили таку вимогу?

    Мені справді шкода, що погіршилося здоров”я у вашого керівника. Вона зробила великий внесок у розвиток “гармидерівців” як акторів. Але проблема її самопочуття – це вина не конкретних людей, які вирішили йти своїм шляхом. Згадайте про стосунки зі своїми батьками, ви завжди приносите їм тільки позитивні емоції? Впевнена, що не раз доводилося відстоювати право на власну думку та вчинки. Конфлікт поколінь – природній.

  28. Гармидер ставить жирну крапку в спілкуванні з Мельпоменою на Неформаті.
    Щиро бажає здоров”я вашому керівникові.
    А всім синьоптахівцям – позитиву, творчості, усвідомлення творчості, правильних акцентів і висновків, вірних шанувальників.

    PS. А я наївний думав, що театр – це арт-терапія.

    Жирна прежирна крапка.

  29. Гармидер дав мені, як співав Віктор Цой “место для шага вперёд”, за що я ім безмежно вдячний по гроб жизні, а наїзди ми переживемо, ще і не такі на нас гавкали…

  30. Цитата 1:
    NIGHT_Lord-84 каже,
    16.03.07 at 0:42
    мене знову зафрахтували туди….
    працюємо.
    лінчуватимуть. ”
    Цитата 2:
    NIGHT_Lord-84 каже,
    01.09.07 at 17:48
    н-да…
    дискусія виявилася цікавою…
    взагалом, я не розумію які ж саме висновки мала робити наша СС (як ви її позакулісно називаєте…)…”

    Таке люблю ще більше, ніж афоризми.
    :)

  31. Шановний Любителю афоризмів, якщо вам подобається читати мої афоризми то прошу до мене в асю 405739946

  32. Шановні та улюблені наші гармидерівці,
    от і трапилось те, що мало трапитися – Софія Степанівна померла (07.10.2007), а бруднуватих ваших відгуків про неї вже не стерти. Шкода. От і порушується таким чином принцип “про мертвих або добре, або ніяк”. З чим вас і вітаю.
    Прізвисько СС пішло ще за наших театральних часів. Із цією людиною виникало чимало конфліктних ситуацій, однак жоден “синєптахівець” з нашого ще випуску не дозволяв собі подібних “стрибків” на адресу людини, завдяки якій ми зустрілись у цій студії і непогано попрацювали. Товаришуємо, до слова, ми усі й дотепер.
    Коли вам вистачило сміливості сказати “усе, крапка” і піти у самостійний пошук свого “чогось”, я за вас була щиро рада. Коли у вас почало непогано виходити оте “щось”, я ще більше була рада. Тому що наявність вибору – це ознака розвитку. Дві студії – це краще ніж одна, навіть якщо це студії поганенько-провінційні (повірте, порівняно із іншими аматорськими театральними гуртками волинські ще й як відстають, ото поїдете десь – побачите самі).
    Однак майте на увазі – трохи-трохи “вбитися у пір”ячко” і почати фиркати на колег – це не ознака вищої театральної майстерності. Зробити оте своє “щось” і довести колишньому керівнику, що ви і самі чогось варті – класна штука. Тільки ви, по-моєму, на цьому зациклились. Це вже з опери “втікти з совка ще не значить вигнати совок із себе”.
    Від тупізмів не застрахований ніхто. Доживете до віку свого колишнього, вже покійного керівника – побачу я тоді глибини вашого маразму. Чим більше людина дорікає цим маразмом іншим у молодості, тим у більший ідіотизм вона впадає під власну старість. Це як правило.
    “Нє судітє – да нє судіми будєтє”. Пардон, што по-руско-украінскі. Успехов вам, ребята. Это – искренне.

  33. Вічна пам’ять…. no comments…

  34. Випадково потрапила на ваше обговорення. Колись так само випадково потрапила на студію,пробула там недовго (з особистих причин).
    Молоді люди!
    Я так само глибоко вражена, і ледь не до сліз, вашим обговоренням і історією вашого створення. Ви пішли від тупізмів. І знову ж таки до них прийшли, оскільки мудрим не можно назвати цю вашу фразу. Я вас особисто не знаю, бачила на сцені декілька ваших виступів. Чесно сказати, від гри ваших деяких акторок я не в захваті, а повірте мені, я толк в цьому знаю. От за що я глибоко вдячна Софії, то це за те, що навчити акторській майстерності вона вміла. І якщо людина старшого віку каже: Ви нічого не розумієте, – повірте, ми дійсно нічого не розуміємо. По-друге, вам, молодим, дуже важко зрозуміти внутрішній світ людини, старшої набагато за вас. Так само траплялося і у мене.І по відношенню до багатьох старших.
    Конкурентами дійсно обидві студії називати не можно. Та я і не думаю, що ви намагалися себе протиставляти.
    Але ось вкотре переконуюся, що до старших людей (в особливості) потрпібно ставитися з повагою. Життя далеко не вічне. Молодим здається, що нічого крамольного в засудженні чогось (хай навіть між рядками) немає… Подумайте про це зараз…Щоб потім не було соромно і незручно перед собою чи перед тими людьми, яким ми можемо сказати щось необережне. Або яких ми з-за причини своєї недалекоглядності можемо не збагнути. Це насправді нелегко.
    P.S.А коментарі вже не зтерти?

  35. Мабуть, не стерти коментарі, та й не треба – нехай будуть. Я на студію С.С. так само випадково свого часу втрапила, тепер бачу, що випадкового немає нічого. Про це обговорення почула теж випадково – знайомі знайомих переказали, що тут робиться. Рада, що це все зійшло до “вічної пам”яті”, і нехай так все і буде.

*