2007
08.14

Привіт ЛН! Це знову я! Літо ще не закінчилось, але написати «як воно було» вже кортить. Отож не буду себе мордувати і трошки помордую вас, псуючи очі, приковані до моніторів :)

Поїхали… Ця нов а казка розповідає про пригоди Шрека (тобто мене (прим. автора):)) на пластовому таборі. Я сподіваюсь всі щось, десь чули про Пласт, хоч піаримся ми препаскудно, але дві статті на ЛН вже є… :)

Коротше тако: на початку липня відбувся двотижневий (не кисло, правда ж) табір на озері коло села Любохини Старовижівського району. Це був мій перший пластовий табір і, чесно кажучи, я для нього виявився застарим (а мені ж тіко 20… горе мені горе… :) ). Справа в тому, що «юні» в Пласті – це хлоп’яти та дівчати віком до 18. Ну а старші: вже такі досвідчені, такі розумні, такі важко контрольовані… :) Тож хоч це був мій перший табір я відразу став членом проводу. Круть неймовірна… Є обов’язки, але, оскільки я ще «нешарящий», багато мене ними не вантажили. Лише інструкторство з плавання та одна єдина гутірка (це типу лекція, але питання задаються не в кінці, а по ходу викладання матеріалу…). Коротше попса, а не обов’язки. Ну а привілеї 100% провідні, але про них я писати не буду з етичних міркувань (юнацтву цього знати не варто) :)

Отож, як член майбутнього проводу, я частенько відвідував збірки на його честь, намагаючись, щось второпати з того, що решта говорила… Важко… Але то було кльово –обговорення по темі плавно і несамовито переходило в обговорення не по темі… :) => хороша тусня, а тусню я люблю… Одне з отих обговорень відбулось за межами міста в лісі з ночівкою: з початку – ля-ля-траля-ля, а потім гітара, пісні, вогнище, зорі… Ой! Я трохи захопився :) Ну, годі дешевої реклами, перейдемо до справи.

З коштами, слава тобі Господи і обласному управлінню молоді і спорту, і його міському відділу, Фонду місцевого розвитку, і ТМ „Маселко”, і ТОВ „Ініціал”, і ТМ „Торчин-Продукт”, цього разу все склалося. І ми змогли найняти автобус, який перевіз нас від ПУМа до самих Любохинів. Все чотко. От, як би ще з погодою було так само… Тоді вже не один день ішов дощ, хай йому грець, але цим майже ніхто не переймався. Ще б пак, де ви таке бачили, щоб в хмарах вода 2 тижні не кінчалась? Тож ми не хвилювалися, що дощ, може щось зіпсувати, а дарма…

Далі класика жанру: розтаборування, мокрі дрова, які, як виявилось, в умілих руках ще й як горять, копання лятрин (туалетів лісного типу)… Нічого особливого. Цікаве почалося на другий день. Мене призначили на цей день фотографом, але чомусь ніхто не хтів пояснити, як ним (апаратом) користуватися, точніше, як видаляти фотки, тож в перший же день рахунок пішов на сотні… :) А фоткати було що: урочисте відкриття табору, урочисте відкриття лятрин з перерізанням урочистих стрічок з урочистого туалетного паперу, урочистий початок урочистих спортивних змагань… :) Ввечері ватра, пісні, імпрези… та багато інших речей, за які я так люблю табори.

Оскільки тематика дійства заснування скаутингу, то й заходи приймались відповідні. Зокрема теренова гра «англійці проти бурів» (засновником скаутингу був англієць, якого «осинило» саме під час війни в Африці), що правда там були ще й якісь пірати (і якого вони в Африці робили? :) ), але ж головне не достовірність сюжету, а щоб всіх від нього перло і ковбасило. Місія виконана.

Впроваджувались також дні присвячені чомусь там. Наприклад день індіаністики (як індіанці опинились в Африці? З піратами приплили!?) З самого ранку були впровадженні звертання один до одного – «браття» та «сестри», комендант – «вождь», фотограф – «гостре око», ну і т.д. Змінюватися виявилось не аби як приємно, особливо коли стало відомо, що між індіанською та українською (особливо гуцульською) культурою багато спільного: сокири, візерунки, пантеон богів, шанування дуба… Але справжнє перевтілення відбулось на ватрі – люди геть показилися: порозмальовувались вугіллям та фарбами, поробили тематичні костюми, і як почали верещати та скакати, неначе одержимі… Ковбаса…
Нічогенько пройшов день англійців: штанці до п’ят, блискуче взуття, етикет… Самий жир були звертання: міс та містер, леді та лорди, сери та… :) Лорд Шрек – мені подобається :)

Ну, то все цікаво, але своє цікавіше. Був в нас також день Купала, як раз по числах випало. Кльовий то був день, приблизний перебіг якого наступний. Дівчата сплели купу віночків з трав та квітів (це так гарно!!!), щось там співали, охороняючи Марену – злобну лярву, яку ми, лицарі світла, непереможні герої, коротше звичайні хлопці, мали захопити і знищити шляхом втоплення… Чорт!!! Якби ж ви могли то бачити!!! Це було щось-із-чимось!!! Ставши в коло, хлопаки викликали звірячу сутність несамовитими криками та піснями на кшталт: «Алюміній, алюміній, алюміній, амфотерний, трьохвалентний…» і тому подібної маячні. Це було так… навіть не знаю підходящих слів. Далі розпочався «смертельно небезпечний» штурм дівочих укріплень (за традицією оборону прорвали з 3-го разу). Втопили всесвітнє зло, помили ноги… І приготувались до дівочого удару у відповідь. Вони не заставили себе чекати. Прийшли до озера пускати вінки на воду, ну, а ми їх відповідно підбирати, знову мити ноги… :) Так утворилися пари для усіляких ігор та забавок. Ще було спалення Івана, першокласна ватра, та на жаль нервова система обмежена у можливостях, тож емоції дещо згасли, але це все одно було добре, менш гучно, але неймовірно добре…

О! І ще один визначний мегакрутий день – день самоврядування. В чому вся круть? В тому що в цей день провід байдикує, бо майже всі проблеми вирішує тимчасовий уряд. Можна і без перерви засмагати, і спати без просоння, і забратися геть блукати по лісу, і таке інше.

Провід відпочиває,
наче совісті немає,
юнацтво власну силу пізнає,
нові шляхи розваг саме шукає.
(То я занотував, як під деревом лежав)

Чудовий день!

Що до всіх інших днів, то вони теж були нічогеньки. Сміх та радість з самого ранку на руханці (те що там робилось ніяк не пов’язано з шкільною фізкультурою, нудними вправами і бажанням заникатись від усього світу, бо вже дістав одноманітністю), цікаві розмови про книги, музику, високі матерії під час сніданку, обіду та вечері… Жир!

А ще там була краса. Так, саме краса – це підходяще слово. Бо як іще назвати те, що я бачив навколо? Я не знаю. Природа не втомлювалася дивувати мене своєю обдарованістю: поля на яких, крім соковитих трав та маленьких тендітних квітів, не росло ні будяків, ні чортополохів, ні ще якоїсь холери; небо, що змінювалось з тією ж швидкістю, з якою художник малює свою картину; захід сонця (ніколи не думав, що так довго зможу витріщатися на поєднання голубого та рожевого, у небесному виконанні ще щось неймовірне); гроза (оскільки через болотисту місцевість, вологість повітря вища, краща звукопровідність, то під час грози таке творилось – судний день! Метал Апокаліпсис! :) Я стояв, та заворожено спостерігав за танком блискавок, понад годину, десь з 2 по 3 годину ночі. І як тільки ноги тримали?)

Та на цьому приємності не закінчувались. Були ще такі класні штуки, як гутірки, які ми готували самі для себе (не для юнацтва), хто в чому шарив. Що там тільки не обговорювали: і журналістика, і права при затриманні, і історію чоколада (з практикою, нажерся так, що ледь не знудило), і подорожі автостопом, і транслітерація, і генетично змінені продукти, і це багато всякого такого, про що раніше нічорта не знав. Якщо вірити вислову «Знання – сила», то я добряче прокачався.

Але годі про солодке, ясна річ за 2 тижні в лісі було гірке і було воно таке.
- Вставання о 7 ранку, для мене це самобичування, після якого потрібно було ще 2 години, щоб згадати як тебе звати і де ти є… Б-р-р-р гидотне відчуття.
- Чергування на кухні. Я завжди знав, що кухня – то не моє, але щоб настільки не моє! Це просто капец. Я був черговим двічі і двічі це було найгірше, що могло бути на кухні :) Манка з грудками, чай зі смаком вугілля та миючого засобу… Коротше – відстій. І ще при тому що власноруч я нічого не робив, а лише спостерігав, що роблять чергові :)
- Погода. Взагалі дощ не вантажить мою голову важкими роздумами, але коли він йде кілька днів… Холера ясна! Задовбав!

Були і інші негативи, але вони мені сподобалися. Наприклад конфлікт з однією дівчиною. Що доброго може бути у чварах? Перемога! Вона на мене постійно кричала/бурчала, мовляв «Що ти робиш?! Ти йолуп! Геть з відси!» Ну я і пішов собі, і ніяких проблем. Хороше. А в процесі відлучення від кухні так налахався! Відпад!
А ще «неприємні моменти» були із нашими сусідами. Пливе якийсь чудак на човні по озеру, дивиться на берег, а там двоє навколішках стоять та й до землі кланяються. Він прозрів(нашим по стьобатися закортіло). Через день-другий припливають два п’яних в дрова (і як вони до берега дісталися?) товариша з веслами в руках і задають цілком зрозуміле питання: «А якої ви віри?!»
Такі моменти придають таборуванню гостріший смак, тому вони мені й сподобались.

Загалом, я хочу сказати, що Пласт – то круто, не зважаючи на твій вік і тут є чим зайнятись і як розважитися «дорослим людям».


13 коментарів

Add Your Comment
  1. Від редактора: всі вчимося, як треба писати неформатний репортаж! Сезон відпусток закінчився, починаємо активну діяльність сайту!

  2. Ех, після табору розумієш тільки одне – знову хочеш на табір :) А деякі кадри встигають за літо на 3-4 таких табори, ух…

  3. охвігенна стаття… тенкс…

  4. Стаття дійсно дуже гарна.
    Дякую авторові.

  5. Шрек, ну ти і даєш! Ніколи не думала, що в тобі живе таке Талантище. Треба буде цю статтю в станичну хроніку запхати.

  6. херовый коментарий а автор не лучше Бык тупой!!!!!!1

  7. Неформалы тупые, всегда знал что бендеры тупорылые ублюдки

  8. Ох жеш ті москалі! :) Нездари.
    Нічого власноруч написати не можете, тіко гавкаєте, як маленьки суцінята. Обережно, я ненароком можу хвоста придавити. Ото скавунчати будите!

  9. Того Свяща всюди повно :) !!!
    Шрека памятаю ще з Плазми-2007

  10. дякую :)

  11. Круто))

  12. Да уж, статья не хило отписана, а про вылазки с “мангупом” они же туристы одни только хорошие ))) воспоминания, правда там участвуют либо школьники либо те кому вобще нехрен учится после школы (и таких знаю)… Пару пузырей в дорогу и пару ящиков всегда не забывайте:)

  13. катя said: 2007.11.08 17:28

    херовый коментарий а автор не лучше Бык тупой!!!!!!1
    } said: 2007.11.08 17:35

    Неформалы тупые, всегда знал что бендеры тупорылые ублюдки

    Вот для таких идиотов сайты обычно запрашивают регистрацию для коммента, а то свободный вход так придурки школяры херь свою все ж впишут, а на счет москалей Шрек ты не гони!… )

*