2008
04.15

«…Якщо ти бажаєш, я тобі розповім…» (гурт Хорта)

Я хочу вам розповісти про одну прикольну штуку (дивись назву), то був пластовий вишкіл (=майстер клас) з альпінізму…

Отже, у зв’язку з першокласною негодою (тоді падав білий та пухнастий сніг, у супроводі променів сонця… в кінці березня… я прозрівав… ) я вирішив поїхати туди де ці процеси зажди підсилені. Це просто гріх, не скористатися такою нагодою – погратися із самою погодою, адже якщо в Луцьку снігова навала, то ж що там у горах робиться?! Льодовий період розпочинається, чи шо?!

До місця висадки ми припхалися самого срання. Після семигодинної подорожі в автобусі я чекав чогось на штиб: «зара поїмо і …» або «зара поспимо і …». А дзуськи! Відразу почався «розбір польотів», тобто розбір спорядження і запакування його по і без того перевантажених наплічниках (гори, без одягу ніяк), в яких ніц не хтіло лізти :( Мені довелося сунути льодоруб та казани в руках + лижні палки = веселе цокотіння та майстер клас «Так робити не треба!». Це було незвично мати такий стрімкий початок, але як він мене попер! Динаміка зі старту! Хтів екстрім? На!!! Марш-кидок на 10 км (чи шось таке) по горах зі снігом по коліна та вантажем в біс його знає скіко кіло! «Це те, що тобі так треба…» – співає С.К.А.Й і навіть не уявляє яка в нього рація :)

День перший. Продовження першого ранку.

Теоретично після прибуття до колиб (хата «без вікон, без дверей», в яку через холод влазить до холери людей) та розтаборування в нас мав бути відпочинок, але ми «не там звернули»… раза 2… Коротше відразу після обіду – «всі на схил!» Початок – як завжди далекий від очікуваного… але новизна відчуттів (льодоруб, мотузки, причандалля всяке…) зробила свою справу – всі відчули себе крутими альпіністами.

День другий. Наступний після того, шо був першим. :)

Цікавий початок. Зазвичай, коли хтось когось чомусь вчить, то послідовна схема така: теорія-> практика->робота. На цьому вишколі про теорію згадали тіко на другий день… :) Саме цікаво, що то була чудова «незвична комбінація». Ми вже не почували себе «молодими-зеленими», що втрапили на лікбез з альпінізму. Це було більше схоже на курси з підвищення кваліфікації – конкретні питання: «А нафіга воно…?», «А шо, як шо…?» і т.д., вдягання спорядження на швидкість, гойдалка (беруть тебе, підвішують на мотузці до балки в колибі, а ти зависаєш…).

По обіді – «на схил!». Цього разу вище задерлися… кайфовіше… Відробляли техніку падіння. Ой весела то штука – «техніка». Таки цирки були! Я сам раз скурав льодорубом по голові (1:0 на користь черепної коробки). Далі падіння зі страховкою (це коли двох поєднує одне ціле – ціла мотузка). Мені попався хлопчик кілограм на 20 менший. Не поталанило йому: я його летящого однією рукою спиняю, а він за мною, як віз за конем…

День третій. Останній. Самий рульний \m/^_^\m/

І знов мій улюблений динамічний початок… о третій ночі… Можливо в вас з’явилась тиха думка: «вони там шо подуріли всі?!» Дарма. Це знову було в тему. По-перше, спати на снігові в наметах – ацтой (особливо з краю в літньому спальнику, як я). По-друге, в цю пору погода – «стабільна». По-третє, починати сходження в ночі – прикольніше :)

Отже. Після таїнства «чаюваріння» (Чому таїнства? Тому що їжу готували по наметах) о 5 ранку група дивакуватих шахтерів (… ну насправді юних альпіністів, але з льодорубом в руках і ліхтарем на лобі… :) ) рушила підкорювати одну з найвищих карпатських вершин – гору Петрос.

Далі просто чума! (\m/^_^\m/) Непопсовий вітер, що розганяє сніжиночки, перетворюючи їх на маленькі льодяні леза, круті схили (для новачка, то воно все круте), сніг по-пояс, сніг по-хрін роздовбеш, молоко, сметана (це опис того що бачили наші очі, а не обіду). До речі, про погоду. В горах – вона, капець, мінлива. На початку вишколу був морозець і сонечко – краса, потім нормальний мороз і молоко (земля і небо зливаються в одну білу масу: нема дерев чи скель без снігу – труба, ніц не видно, ніц не зрозуміло, де ти, бляха, є). Отаке я бачив, коли на Петруся лізли – 100% Біла Гора.

Видерлись десь за 2.5 години. Але ж це кайф – видертись кудись і перепочивати. Після такого навантаження ми б мали важко дихати, сопіти: «де б то впасти?», «зара здохну!»… Дзуськи! Насолода переважує все. Відчуття, ніби сила гір наповнює тебе… перетворює…

Спуск. Набагато швидший та веселіший ніж підйом, на стільки ж небезпечний. За статистикою більшість нещасних випадків з альпіністами стається саме під час спуску. Нас то звісно мінувало, але я добре зрозумів статистику… якби не льодоруб – мене б довго шукали…

Як не дивно, на цьому яскраві враження не закінчилися. Попереду нас чекали погодні витребеньки – карпатська акція «Весна пришла!» (Згадала, що пора, чи шо?) Повернення з зимового царства до весняного королівства мене поперло. З кожним кроком різниця все різкіша і різкіша: перші струмочки, смереки без снігу на гіллі, осіннє листя під ногами, туристи з шашликами… Все «цвіте і пахне» (особливо шашлики :-P ). Така собі подорож крізь час та простір. ВВС смокче пальці разом зі своїми динозаврами :->

Коротше таке. Як буде можливість спробувати те, що вже зробив я – хапайте! \m/^_^\m/


5 коментарів

Add Your Comment
  1. Знаєш, було б кльово написати маршрут подорожі. Ну і типу, хто такі ці загадкові “ми”, як їх знайти, може хтось захоче приєднатися до настпуної подорожі.
    Тобто, щоб добавити в твою страву ще жменьку “практичності” :) )

  2. і якби ще фотки в моменти таїнства та сходження вночі….
    в мене думка….і якого я тут сиджу в Луцьку????….
    рульно чоловіче з\їздив…

  3. Прикольні фото :-)

  4. Маршрут? Я його просто не знаю. :[ Навіть якби і знав не написав, без мапи ніц невторапаєш…

    Ми-учасники вишколу (пластуни звідусіль)+наш провід (чудаки з Ватаги Бурлаків (пластовий курінь))+професійні альпіністи.
    Якщо ти не належиш до жодного з вище перечищених пунктів, то на наступну “Білу гору” ти наряд потрапиш… Ну, а як належиш, то таких питань не виникає… Тому і не уточнював, бо де сенс?

    “як їх знайти”?-вступай в Пласт, там розкажуть :)

    “може хтось захоче приєднатися до наступної подорожі” – ну… дивись попередній коментар, :) або якщо ти професійний альпініст (маршрут підйому 1Б) відвідай http://burlaky.net/ там тобі все розкажуть :)

  5. під приготування їжі всі думають: “хоч би намет не спалити…”
    тому їх немає – ніхто не фоткав…
    Саме сходження розпочиналось це у сутінках, але то були кілько км по “прямій”, коли почалась “крива” вже з’явилось”молоко” (світанком то не назвеш). Фотки останнього є.

*