луцьк неформатний

Славному містові Дубно від славного міста Луцька – привіт!
Чим ми любимо інтернет? Там маса усіляких цікавих речей!.. От і я днями тому шарив місцевими ресурсами і натикнувся на згадки про волинське місто Дубно. Вже давно руки чухалися взяти карту до рук, аби вирішити, куди б то поїхати, тож тепер сумніву не було – поїдемо у Дубно!..

Подорожувати самоходом – одне задоволення, особливо для того, хто не може встояти перед шосою, кому подобається їзда, розмітки, обгони, серпантини, лампочки, кермо і запах бензину на заправці!.. Отже наступного ранку ми виїхали з Луцька на південь по Волині. Сильні морози вже спали, але небо затягнуло і день виявися сіруватим, та приємна музичка і передчуття пізнання нового створювали у салоні автомобіля специфічний настрій. 45 хвилин часу – і ми на місці. Про пункт призначення символізує масивний лінійчатий напис ДУБНО, поворот наліво. Нас зустрічає бруківка – одразу видно, що старе місто. Раптом перед очима з’являється шпилеверхий бастіон. О, то вже має бути замок! Так воно і є. Вилазимо з машини, спочатку поволі розглядаємо усе навкруги, а потім стрімголов кидаємося до тієї вежі – ВАУ!!! Супер! І тут я не зміг утриматися, щоб не зробити фотку а ля “опис у світлинах”. Ось воно:

Очі спочатку відмовляються приймати правду – оце так мур, оце так рів; видно, що оборонний форпост держави! Поволі переводимо подих і дивимося навколо вже спокійніше, з захопленням. Нижче горба помітно якихось чорних пінгвінів. Як виявляється, то рибалки – отже там є річка. І дійсно, древнє місто омиває річка Іква. Колись для якихось потреб русло трохи змінили, але річка так і тягнеться до свого коханого замку – їм так добре удвох. Чудові речі виявляють свою суть незвичайністю. Ось як нас зустріла давня Іква:

Вежа, яка видніється над річкою, називається Беаткою в честь дівчини Беати із роду Острозьких. Старі люди згадують, що одного разу на місто нападали татари. Юна дівчина сама взяла меча до рук і закликала усіх до бою, проте її, звісно, ніхто не слухав – оборонці міста мали свої плани. Тоді вона пішла до однієї з веж і наказала націлити гармату, яка там знаходилася, прямісінько в центр татарського люду і сама підпалила гніт. Ядро потрапило у ханський намет… все завмерло. Татари злякалися і почали відступати. Вежу, де була розміщена гармата, назвали Беатою.

Далі шлях – у замок. Вхід 3 гр, для студентів 2. Від міста він відділений ровом, над яким пролягає міст. Це єдиний сухий підступ до фортеці. Ось як виглядає вхід.

Замок був збудований у 1492 році князем Костянтином Острозьким. Має дві вежі та три палаци. У плані – трохи скривлена трапеція, нижні кути (бастіони) якої мають стріловидну форму. На наконечниках “стріл” розташовані дві сторожові вежі-близнюки. Архітектурний вигляд багато разів змінювався, тож тепер палаци виглядають далеко не так, як спочатку. Мури настільки потужні, що ніхто не взяв замок приступом. Географія цьому сприяє – накволо одні болота. Вздовж усіх стін розміщений ярус із бійницями. Замок має величезні підземелля, які пов’язані із криптами інших старих споруд міста. А щодо них маємо цікавий здогад. Погляньмо на цей знімок:

Він зроблений із надбрамного корпусу. Червона мітка – вхід у підземелля. Зелена – один із виходів назовні. Досить великий у розмірі. Фіолетовий значком показує рів між містом та замком. Очевидно, коли ворог підступав уже близько і був у рові з драбинами, із зеленого виходу зненацька вискакувало оборонне військо. І ворог був обострілюваний із троьх сторін – двох виходів (за спиною є аналогічний бастіон із виходом) із крипт і зверху. Синя мітка показує одну із двох частин “стріли”, симетрично стіні з жовтою міткою розташована аналогічна частина до якої. За спиною – такий самий комплекс.

Ось і самі підземелля. Коли ми до них заходили, було враження, наче йдеш у провалля, бо коридори не освітлюються. Довелося йти, тримаючись за стіну, і уважно переставляючи ноги. Відлуння кроків моторошним гупом пронизувало душу, було страшнувато. Бачили навіть якісь дві дивні фігури, які мелькнули перед камерою, коли ми спалахом хотіли бодай на мить підсвітити дорогу…

Недовгі блукання і ось вихід, а біля виходу напис – “при виході не забудьте погасити світло” і вимикач! Баста!..

Біля мосту таблиця, яка запрошує відвідати інші пам’ятки міста. Пішли у пошуки. Центр. Доволі спокійно як на таке місце. Забудова досить цікава! Оригінальні старі будиночки, вузькі вулички. Тут контрактовий дім ХІХ ст.

Перша згадка про місто датується 1100 роком. Через майже півтори сотні років татарські напади руйнують його, та згодом вже за Литви місто підіймається з руїн та отримує Магдебурзьке право. Напочатку 1700-х Дубно було плацдармом подій шведсько-російської війни. Тут бували Карл ХІІ та Петро І. Наприкінці цього ж століття у місті починають проводити 4тижневі ярмарки, що дає поштовх для економічного, соціального та культурного розвитку. Свого часу у Дубно бували Северин Наливайко, Іван Федоров, Іван Мазепа, Оноре де Бальзак, Юзеф Крашевський (волинопольський письменник), Шевченко, Костомаров та й інші. Проходимо далі – хм, цікаво.

На протилежному кінці видніється якась цікава споруда. Підійшли. Це – римо-католицький костел Яна Непомука 1832. Старі поштівки міста показують костел трохи веселішим. Очевидно, була якась відбудова, ремонт, які стесали трохи архітектури зі стін костелу.

Ідемо далі. Що зразу кидається у вічі, чи то слух – абсолютна тиша і спокій на вулицях. А це ж центр! Якщо про Луцьк туристи кажуть, що тихе місто, то яка була б їх реакція на Дубно? Лише зрідка мелькають якісь люди, тиша – наче нікого нема. Автомобільний рух майже відсутній. Лише по іншу сторону жовтої будівлі на вулиці є активніший рух. Знову вертаємо на центральний майдан і по вулиці Кирила та Мефодія униз. Бачимо справа вельми оригінальний будиночок, на жаль, в аварійному стані. Колись таки впаде бідолашний… Досить атмосферне місце! Шукаємо синагогу. Її верх видно з певних точок центрального майдану і від костелу.

Ось ця синагога. Колишня. Зараз будинок наче пустує. Будівля датується XVI ст., але після відбудов змінила своє обличчя.

Наступна споруда – Іллінський собор. Побудований на початку ХХ ст. у неоросійському архітектурному стилі. Напроти знаходиться увіковічнений Кобзар.

Неподалік – костел бернардинів. Збудований десь після 1627. Монастир, що знаходився край нього, входив у систему оборони міста. Це досить звичне явище. Наприклад, західна стіна луцького Петропавлівського костелу також є оборонною, має бійниці. Після переходу до православних, а потім знову до католиків, костел врешті-решт стає на сьогодні православним Свято-Миколаївським собором.

Позаду нього – приваблива Луцька брама. Після перебудов також змінила свій вигляд і тепер скидається на трохи незвичний звичайний будинок. Однак Луцька брама є рідкісною різновидністю барбакана – архітектурного рішення, яке окрім Волині, ніде в Україні не зустрічається. Датується XVI ст. Її призначення – пропуск до міста, оточеного оборонними мурами.

На стіні табличка-попередження.

Ще на в’їзді у місто ми помітиили цікаву споруду з арками. Вирішили вернутися туди. Це – монастир кармеліток 1686, який у своєму дворі містив шикарний костел у стилі раннього бароко (з одною “к”!). Колись була ще дзвіниця. Але тепер залишився сам монастир. На тому Дубно не закінчується, але закінчилися ми. Трохи втомлені та водночас заряджені вертаємося до рідного Луцька. У пам’яті карбуємо слово Дубно і мирно споглядаємо дорогу. Це місто варте, щоб до нього приїхати іще! До зустрічі.