2009
12.28

2 3 4

1. Вулиця Драгоманова.

1

вулиця драгоманова

Північна частина вулиці Драгоманова. Узагалі як дорога, якою ходили люди, виникає в той час, коли вода покидає материк сучасного заповідника і дає можливість членам поселення розвиватися на захід. Коїлося це у VIII ст. Це доводять археологічні дослідження, які на глибині 7 м виявили залишки кераміки цього часу. Із ІХ ст. дорога поступово формується як міський напрямок. В часи пізнього середньовіччя цей район уже носить статус престижного, у кварталі вулиці постають перші цегляні житлові споруди, тут живуть багаті міщани, тут розташовується церква Івана Хрестителя (саме десь поблизу сфотографованого місця). В магдебурзький час вулиця розвивається і далі як один із головних міських напрямків, що веде до Ринку та ратуші, економічного серця міста. Зокрема, район цієї вулиці називається шевським, адже тут була не одна майстерня шевців. А також різні склади власників, що торгували імпортними товарами. Особливістю місця була його неймовірна тіснота та тип споруд, споріднений із центрально-європейським типом. Назва вулиці – Велика. Точно, вона вела від Миколаївського храму (стояв перед В’їзними воротами Окольного замку) до Ринку. В наступні століття престижний статус вулиці підкріплюється тим, що вона є продовженням Троїцької, центральної міської жили, яка вела до домініканського костелу. Напочатку ХХ ст. їх об’єднують в одну – Домініканську, а в 1939 називають на честь німецького комуніста Карла Лібкнехта. У дев’яностих – Драгоманова. На вулиці збереглися дуже старі споруди. Особливо цікавими є кількаярусні підвали, які ще тримають таємниці королівських часів.

2. Монастир бригіток.

2

монастир бригіток

Напочатку XVII ст. дружина волинського хорунжого Ізабелла Семашко запросила до міста орден Святої Бригіти. Бригітки (Ordo Sanctae Brigittae) – католицький монаший жіночий орден, заснований Бригітою Шведською в XIV ст. Особливістю ордену є те, що він у певному значенні закритий від світу і веде своє внутрішнє життя. Цим же і збиралися займатися члени луцького ордену в подарованому їм палаці Альбрехта Радзивіла, що знаходився в Окольному замку. Сталося це у 1624 році, після чого, маючи фінансову королівську підтримку, палац почав реконструйовуватися під келії. Костел, що постав поруч келій, за тогочасною європейькою модою був бароковим. Трохи пізніше, у 1642, до луцького ордену приєдналися монашки з Бреста. Таким чином бригітський комплекс зайняв своє місце серед сім”ї луцьких костелів. Окрім чистої релігійної діяльності, бригітки займалися освітньою. У стінах свого комплексу вони утримували школу для шляхтянок.
Піднесення ордену припадає на останню чверть цього століття, коли він був звільнений від податків. Після другої пожежі, яка сталася року 1781, архітектура змінюється на класицистичну. А ще біля костелу з келіями з’являється одна дуууже цікава деталь – висока огорожа з Гнідавської цегли. Усю свою “фатальну цікавість” деталь виявила у травні 1845 року, коли висота огорожі та принциповість монашок не дали змогу добратися на територію комплексу, щоб загасити пожежу, яка тут почалася. Вогонь здійнявся у висоту і запалив усе місто. Під час тієї трагедії згоріло 5 острівних (старе місто тоді було островом) костелів. А позаяк на той час позиції волинських католиків уже похитнулися, далеко не кожен з них був відновлений. Згоріли не тільки костели та монастирі – більшість острова. Орден ліквідовують (монахинь переводять у Дубно) і в якості компенсації місто забирає комплекс та його маєтки для свої потреб.
З того часу буття бригітського комплексу суттєво змінюється. Останнім штрихом став період року 1890, коли з фасаду остаточно збивається весь декор, стіни сплощуються, надбудовується третій поверх – келії пристосовують для окружної в’язниці. У двадцяті-тридцяті роки ХХ ст. там тримають в’язнів та допитують націоналістів і членів ОУН (досвід Миколи Куделі ). Дана стара фотографія саме цей час показує. Можна бачити вартових та оглядову вежу, колючий дріт. Фото зроблене з того боку Стиру; тоді дерев ще не було. Під час Другої світової тюрма стає зловіщою. У червні 1941 року близько 4000 в’язнів було розстріляно працівниками НКВД. Потім тюрму ліквідували. У 2009 році були проведені ексгумаційні роботи, планується створення музею, який би розкривав історію тих буремних подій. А от сам комплекс бригіток, принаймні, частково відновив своє духовне призначення. Зараз тут знаходиться Замковий монастир Різдва Христового. Як висловився В.Гюго, принадою старовинних споруд є те, що вони у землю вгрузли так само, як і піднялися над нею. І дійсно, бригітський комплекс займає своє місце у системі підземного міста Луцька. Має під собою двоповерхові підземелля з виходом у Стир. Їх містичні хрестові склепіння так і говорять, що тут ще приховано чимало таємниць.

3. Костел Петра і Павла.

петропавлівський костел

петропавлівський костел

Про катедру єзуїтів вже сказано багато і тому тут не маю наміру переповідати повну історію храму. Але розкрию відомості, які до цього часу були невідомі широкій масі взагалі. Якщо подивитися на план костелу, то добре видно, що зовнішні стіни мають такий собі внутрішній прохід-галерею. Уважніший огляд створює враження, підтверджене і запутане історичними документами, що теперішній храм містить у собі ще один. Тобто можна виділити ядро та більш пізню оболонку. Ядро – хрестовокупольний храм на основі грецького хреста, вписаного у квадрат. У такому вирішенні храм чітко виявляє ренесансну центрально-купольну архітектуру, аналогічну до собору св. Петра у Римі, закладеного Донато Браманте та Мікеланджело. Дуже подібним ядро є також до костьолу Санта Марія ді Карігнано у Генуї за проектом Алессі. А звідки ж узялася оболонка? Документ подає відомості, що в 1720-х роках сталася пожежа, після якої храм докорінно (!) перебудувався. Архітектором був П.Гіжицький. Після пожежі стіни ослабли, тому їх оббудували новими, звели вежі, словом, костел у своїх загальних рисах набув сучасного образу. Аналогічне, до речі, відбулося і з єзуїтським костелом у Любліні. Звісно, нові пожежі та ремонти вигляд постійно змінювали, але вже не так принципово, як це відбулося у 1720-х.
Інтер’єр костелу просто вражає своєю архітектурною пишністю, живописною різноманітністю, скульптурною бароковістю та багатогранністю символічного убранства (печатки, барельєфи, епітафії). На вівтарі знаходяться скульптури св. Петра і Павла (так само, як і на фасаді костелу), привертають уваги дві величезні круглі меморіальні дошки. На одній з них розповідається про перенесення у 1428 році католицької кафедри до Луцька, про Вітовта, будівництво кафедрального костелу, та багато іншого. Костел нашпигований немалою кількістю майстерно виконаних епітафій. 14 барельєфів серії “Хресна хода” розкидані по стінах та колонах приміщення. Є тут деякі полотна й ікони, що належали іншим костелам, наприклад домініканському. Дослідники зазначають, що далеко не всі речі можна розпізнати і надати їм повної мистецької оцінки. Деякі скульптури та полотна мають невідоме походження і невідомий сюжет – достеменно не відомо, кому вони присвячені. Серед чотирьох сповідалень лише одна точно завжди належала цьому єзуїтському костелу, інші невідомого походження. У ризниці на стінах зображено деякі інші костели старого Луцька – бернардинський, тринітарський, домініканський, кармелітський. Це тільки мала частина того, що можна бачити в інтер’єрі. Узагалі костел варто визнати шедевром історії та мистецтва Луцька.

4. Майдан ринок.

майдан ринок

майдан ринок

Майдан ринок. У загальних рисах про історію майдану вже було сказано, тому зараз я б хотів звернути увагу на міжнародні торговельні шляхи Луцька – той клубок культурних ниток, який розплутувався саме в цій частині міста. За магдебурзьким правом ринковий майдан з ратушею, вагами, воскобійнею та деякими іншими ознаками – то чи не обов’язкова ознака міста. Середньовічний Лучеськ викристалізовував свою економіку саме з цього майдану. Масштаби торгівлі міста були величезними. Археологи знаходять у відповідних пластах культурного шару і плоди кокоса, і візантійські монети, і східний посуд. Багато предметів є з золотоординських та Південних міст, речі з північних схилів Кавказу, кашинові вироби з Середньої Азії. Із золотоординськими містами торгівля ішла особливо інтенсивно. В епоху середньовічної схоластики Луцьк приваблює купців із Західної Європи. Тут відбувалася активна торгівля, знаходилися численні склади різних купців. Деякі багаті луцькі купці володіли правом монопольної торгівлі на ринках Європи. Це перш за все віск, хліб, риба. І навпаки, уже від 1379 року є документ, який надає привілей польським та німецьким купцям тримати склади в Лучеську. Один багатий торунянин, далекий родич Коперніка, відвідуючи Луцьк у бізнесових справах, раптом помер, тут же і похований. Навіть у ті часи були в місті поціновувачі антикваріату – знайдено речі раннього середньовіччя. Щодо інших європейських шляхотоварів, то з німецьких міст надходив посуд, із Франції вовняні та шовкові тканини, вино, цукор, золоті та інші речі, оселедці, аптекарські товари, з Угорщини – переважно вино, мідь, ножі, з Чехії – сукна. Відомий також склад фламандських тканин. з Луцька у протилежному шляху йшли мед, віск, риба, хліб, худоба, шкіра, смола тощо. Значними торговими векторами були балтійський та північний. Особливий вид грошей – луцькі гривні – був схожим на золотоординські монети та празькі гроші. У другій половині XIV ст. в Луцьку знаходився державний монетний двір, який карбував лаве литовського князівства. Тут знайдено чималенькі скарби денаріїв. Магдебурзький ринок – ось той величезний потенціал, який давав змогу розвиватися місту в культурному, військовому, політичному та торгово-економічному напрямах.


5 коментарів

Add Your Comment
  1. вітаю з почином на новому неформаті :) тепер до цього всьо було б кльово причепити ще карту, щоб кожен міг зрозуміти, де ж ці місця є зараз

  2. карта на підході

  3. дякую.) було би дійсно непогано мати карту в кожній частині, щоб зразу орієнтувати в просторі читача. але то вже пізно якось. пройшли вже всі частини. в майбутньому якщо і буде ще, то буквально кілька штук.

  4. ну. зробимо — будемо бачити.
    треба чи не треба

  5. цікаво!

*