луцьк неформатний

І зуби сильно стиснувши,

маму ніжно любити )

(«Океан Ельзи»)

Один мій друг колись висловив думку, що походи на вистави Волинського облмуздрамтеатру – це марна трата часу і суцільні розчарування для тих, хто хоче насолодитися театральним мистецтвом. Мої нечисленні відвідування даного закладу саме з місцевими постановками приводили до думки: а може просто театр – це не моє? Але ж ні, побувавши пару раз на гастролях інших театрів, отримував досить приємні враження, та і останній похід на молодий «Гармидер» показав, що це може бути досить цікаво…

Нещодавно мені випала нагода розвінчати це неприємне твердження. Ось воно! В Волинському драмтеатрі прем’єра: вистава «Криза» у постановці Ореста Огородника! На саму прем’єру не потрапив, тому мав можливість почути і почитати деякі відгуки, які майже в один голос заявляли: «Бомба!». Враження від вистави ставили її на рівень з «Неаполем, містом попелюшок», яка мабуть є найвідомішою з репертуару театру.

Так от, нагода то випала, але от щодо «розвінчати»… Навіть на знаю, чи захочеться мені піти після цього на той же «Неаполь…», якого я так ще і не бачив…

Тепер по порядку.

Жанром постановки була визначена, здається, «весела трагедія» або  щось таке. Автор поставив собі за мету висвітлити проблеми сучасного життя галицької чи то волинської родини, взяти актуальністю і близькістю цих всіх «напрягів» для пересічного обивателя. Ну і, звичайно, щоб це все було неперевершено смішно… Щодо ось цього, останнього пункту, то склалося враження, що жарти писалися представником фан-клубу Петросяна, але про це пізніше.

Може-то то сюжет настільки банальний, занудний і нецікавий, що його просто не можливо витягнути грою акторів, а може це особливості волинської постановки (адже, первинно, як подейкують, вистава ставилась у Львові, в театрі Заньковецької), але чим ця вистава захопила глядачів для мене лишилося загадкою.

Механізм такий: а давайте візьмемо кілька заяложених побутових українських штампів і напхаємо їх побільше, побільше, перемішаємо, доопрацюємо волинським колоритом і «піпл захаває»! Судячи з відгуків – «тєма проканала»

Судіть самі: сім’я з мами, тата, сина і дочки тулиться в двокімнатній квартирі діда, який все ще вічноживий і бадьорий, перебуває в стані війни з своєю невісткою, яка намагається його вижити в будинок престарілих. Буденно до неможливості, такого повно навколо настільки, що хочеться піти в театр, щоб побачити щось інше, цікавіше, нестандартне, щире і справжнє. Так ні, замість того, щоб витягнути такий тоскний сюжет типажами акторів, вони всі вийшли класичними штампами.

Мама, яка «ночей не доспала», шиє ночами, щоб заробити грошей для сім’ї – ну я розумію, всі ці наймички в Шевченка, чи там Ольги Кобилянської, але скільки ж вже можна мусолити пафосний сюжет про тяжку і невдячну долю справжньої української жінки, в якої «рученьки терпнуть, злипаються віченьки»?

Тато – класичний підкаблучник, ну настільки класичний, що йому чудово підходить епітет  «ніякий». Навіть нема за що зачепитися, щоб було хоч трішки цікаво від такого образу.

Син – вчиться в консерваторії, чи щось таке, все просто, виконує роль другорядного персонажу, в якого репліки переважно доповнюють інших, так що тут нема що писати, поки ми не дійдемо до апофігєю апофеозу дійства.

Дочка. Любіміца публіки Орися. Ах, як зіграла, ой який молодець! Як на мене, вдягнути в топік і коротку спідницю дівчину, яка б вживала сучасний молодіжний сленг, тусовалась на діскатєках і постійно висіла «на мобілє с падругамі» – це щось типу шкільного КВН-у, коли хлопці перевдягаються в дівчат, наряджаються в лосіни, або танцюють «танєц лєбєдєй» – школярам це страшенно смішно, бачити своїх знайомих в такому вигляді, а тим це здається просто вершиною оригінального гумору – але ж це ж Волинський обласний музично-драматичний театр! Чи це вже синонім «Аншлага»?

Дід. Такий грубуватий моложавий красень, який час від часу веселить вишукану публіку не менш вишуканими словами типу «дупа». Ще один штамп, щось схоже на персонажа реклами «Фестала», дядька в вишиванці, який з допомогою пишного застілля перевіряє свого потенційного зятя, чи він «мужик».

Сусідка. Штамп в квадраті. Про неї в розборі польотів щодо «гумору».

Бабулька Марта, наречена діда. Найцікавіший персонаж в постановці, принаймні гра нікого не нагадує і має свій колорит. Жіночка на своїй хвилі, яка точно не псує загальної картини, хоча її однієї недостатньо, щоб цю картину хоч трохи витягнути.

Так як більшу частину часу в постановці займає комедійна складова, спробую щось сказати про гумор. Ні, я розумію, що в «Кривого дзеркала» і «Аншлага» є свої шанувальники, але чому ж треба орієнтуватися тільки на них? Повернемося до тієї ж сусідки – вона продає господині квартири Наді шмотки з Америки, які привезла від своєї дочки, яка (вніманіє!) вийшла заміж за негра! Та ще, й такого чорного, що аж синій! Неймовірно дотепно! Особливо враховуючи, що вже згадуваний Евгений Петросян жартував на цю тему точно так само років 15 назад. Сальні жарти діда, нарочито відверта поведінка дочки, яка чомусь поєднує «тіпа і карочє» з щирою літературною мовою, заяложені штампи від сусідки про «женскую дружбу» і дурочка-нєвєста Остапа (сина) – це все складає таку картину «дурдом-веселка», що просто дивуєшся, невже в залі людям дійсно від цього смішно?

Таке відчуття, що в постановника розвиток мистецтва гумору закінчився на «Кайдашевій сім’ї» і «За двома зайцями», більшість жартів передбачувано-банальні, зовсім нема відчуття перегину палки, особливо в випадках, наприклад, коли нова невістка сповіщає про трійню. Я навіть задумувався чи не назвати цю статтю «Колекція штампів» чи «Стопами Петросяна».

Ну і звичайно, волинський колорит: давайте скажемо «Ліпіни» і народ в залі буде сміятися! Щось типу: сміятися після слова «лопата» Таким занудством вистава переповнена, тому досить про «гумор».

Драматична складова. Основні особливості: «сльози та соплі» і пафос. Про стогнання щодо долі української жінки я вже писав, а до цього ще додалися сучасні проблеми – кредити, звільнення з роботи і т.д. Питається – навіщо брати пральну машинку в кредит, якщо працює лише один глава сім’ї і при цьому треба оплачувати навчання сина? А може, головою спершу треба було думати? Всі перипетії крутяться навколо теми «все так погано, але ми тут ні при чому, то така держава і така наша доля». Ну і, звичайно, купа штампів, пов’язаних з цим усім.

Яскравий приклад: після обмусолювання думки про те, що в наш час гроші дістати дуже важко, видається  фраза пафосним тоном: «А хто в нас має гроші? Бандити і депутати!» Ну і пауза для аплодисментів. Просто Америку відкрили…. Я дивуюсь, як ще народ умудряється хлопати після такої банальщини?

Коротше, думка про те, «а що я тут роблю?» протягом вистави навідувалась кілька разів. Але ні, треба ж дотерпіти…

Врешті-решт отримав винагороду за витримку – фінал вистави вийшов непоганий, навіть на кілька хвилин дозволив забути і пробачити все те, що було до того. Цікаво вписалась і завершальна пісня «Океану Ельзи» «Веселі, брате, часи настали». Але в епіграф не дарма винесена саме ця фраза з пісні, вистава вийшла такою ж неоковирною, як і вона: маму люблять мирно і спокійно, а стиснувши зуби можна хіба морду комусь бити

Підсумую позитивні моменти: гра бабусі Марти, фінал і, можливо, музичне оформлення – ось, власне і все. Ну і ще один момент – є над чим ще попрацювати

Вердикт неформату: БАНАЛЬНО