2010
10.11

Хоча ті новини в інтернеті – то суцільний порив і надрив, та все ж у той час я переглядав сайт із новинами. В одній зі статей розказувалося про нагороди журналістам, які працюють на державних і не тільки компаніях. А можливо і тільки – я вже не пам’ятаю. Багато людей начебто отримали нагороди. Серед них було й ім’я мого друга, але він про це мені ніколи не казав. Тоді я згадав, як він розказував, наскільки те все сміховинне, наскільки просякнуте гнилістю… В коментарях під текстом люди почали сваритися про те, що ті всі нагороди – то мильна бульбашка і що дрібних журналістів “нагородили” заради підтримки ілюзії, що там дійсно когось нагороджують, а більша риба собі то все купила (бо власне, вона нагороджувала сама себе). Не знаю.

Джазова цукерочка №11:

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Коли закінчилася Друга світова, американська музика виявилася зміненою безповоротно. Упродовж війни в маленьких підвальних клубах зароджувалося нове бачення гри. Це була група музикантів, яким надокучила комерційність свінгу. Вони вже не грали великими оркестрами, виступали переважно у формі джем-сешнів, а в клубах, де вони тусувалися, висіли таблички – “No dancing” – танці залишилися в минулому разом зі свінгом.  Кенні Кларк, Рой Елдрідж, Дон Біас, Мілт Хінтон, Бен Вебстер… Був серед них один особливо примітний музикант, який винайшов новий спосіб гри на трубі. Він грав так, як ніхто ніколи не грав, він приголомшив публіку нічних клубів як по цю, так і по ту сторону сцени. Це був вибух! Його називали Дізі Гілеспі. Та він був не один такий. Із Канзасу вийшов родом ще один музикант, Чарлі “Bird” Паркер, який на своєму саксофоні почав по-новому обігрувати акорди, він видавав такі фантастичні речі, які далеко не кожен міг повторити. Власне, в цьому було його новаторство. Йому не було рівних у техніці гри. Це була швидка, поривиста, енергійна, часами гостра, шалена музика, в якій звуки зливалися в єдиний потік – БІ-БОП! Чарлі і Дізі видавали чистої води бі-боп.

Джазова цукерочка №1:

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Зазвичай музика викликає спогади. Але та музика була особливою. Якісь сумбурні неорганізовані ритми; ударники із застиглим поглядом сіяли хаос. Рівні потоки пам’яті, бажань і досвіду, узагальнені традиційними ритмами джазу, раптом виривалися зі старого русла. Нове народжувалося на наших очах.” Ральф Елісон.

Джазова цукерочка №9:

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Не було в історії джазу такої фігури, як Телоніус Монк. Це був піаніст, який прославився своїм екстраординарним стилем гри на піаніно й ексцентричністю власної персони. Звісно, ексцентричні музиканти були, але таких, як Монк, таких, які грають музику, схожу до Монківської, не було. Він грав на фортепіано, мов на барабані. Музика була уривистою, складалася з окремих блоків, ритм змінний. Але в той же час він був абсолютно логічним, уся послідовність звуків не порушувала гармонії. Так от, подумав я, замість того, щоб черговий раз шукати невротичні новини на психопатичних сайтах, краще відкрити Трубу і подивитися бодай одне відео з Монком – як він поводиться, чим він грає, як одягається, а як звучить! Телонуіс Монк – незабутній, особливий бі-бопер.

В коментарях під текстом люди почали сваритися про те, що ті всі нагороди – то мильна бульбашка і що дрібних журналістів “нагородили” заради підтримки ілюзії, що там дійсно когось нагороджують, а більша риба собі то все купила. Не знаю. Людина не особливо виграє і не особливо програє, якщо купить собі нагороду. Бо в першому випадку вона задовольняє своє марнославство, а в другому – комплекс вищості. Вона думає, що оскільки своїм інтелектом, працею, визнанням заслужила нагороду і при цьому тішиться, що вона досягла цього  саме так, а не грошима, то вона розумніша за того, хто заплатив. Комплекс вищості на противагу марнославству? Людина не особливо виграє і не особливо програє, якщо купить собі нагороду.

Чорт із ними. Я вийшов із приміщення цирку і подався додому. На черзі лежали джазові фотографії зламу 40х і 50х років. “Танцювати заборонено“, “Будь-ласка, не танцюйте лінді-хоп“. Мабуть, десь у той час, час бі-бопу, відбулася інтелектуалізація джазу. Попередній стиль – свінг – був масовим, комерційним, його слухали більшість людей, під нього можна було танцювати. Поривистий бі-боп, на противагу, подобався не всім. Люди нудьгували, не маючи змоги танцювати, а бі-бопні клуби переживали скруту. Складалася така собі каста вибраних. І хоча пізніше бі-боп все ж завоював неабияку прихильність публіки, зайнявши чималу нішу в історії, та на деяких записах за звуком аплодисментів можна упізнати невелику кількість слухачів. Це доволі таки цікава особливість поствоєнного джазу.

…Вдома було тепло і комфортно. Я налив собі маленький келишок Південнобережного і сів смакувати.

Джазова цукерочка №12:

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Джазові цукерочки вечірнього міста. Кул

Джазові цукерочки вечірнього міста. Свінг

Джазові цукерочки вечірнього міста. Скет, страйд, джіпсі

Джазові цукерочки вечірнього міста. Новий Орлеан


4 коментарі

Add Your Comment
  1. рекомендую переслухати ще раз цукерочку №1

  2. цікаво), але якось з кожним разом все запутаніше, з цими журналістами я геть нічого не зрозумів
    і ще не зовсім зрозуміло “Не було в історії джазу такої фігури, як Телоніус Монк.” як то не було?) якщо було, та ще й про нього цілий абзац сам написав)

    але цукерочки й надалі смачні)

  3. не було раніше)

  4. для мене джаз протягом довгого часу його пізнання мною залишався загадкою, якоюсь таємницею – власне, це стало причиню того, що і ці статті переповнені загадками. Я хотів через літературу виразити своє чуття джазу. Не просто через тупий мікс абзаців. Для мене ці речі, ці абзаци, цілком поєднувані і поєднані.

*