2010
10.18

Мені залишалося ще закинути залишки сніданку в себе і зібратися. Що я і зробив. Замкнувши двері, невдовзі я опинився на вулиці і подався на Узвіз.

…Коли я побачив його, час екстремально почав затягуватисяя і рооозтяяааагуваатиисяааа… Власне, це був момент виходу. Виходу із пітьми на сонячне проміння. Погляд спрямований до носа, на якому видно малі нерівності шкіри. Вони поволі освітлюються сонцем і кидають тінь за напрямком падіння променів. Враження, що кожна з тих тіней повторює профіль носа, якого не можна охопити одним поглядом, бо він занадто великий для такого малого проміжку часу. Навіть не встигає засіктися сам образ носу; залишається лише пляма, слід, який сягає до однієї з комірок пам’яті – це називається носом. Залишається натяк на гори і долини, якими мають бути ті нерівності шкіри, відлуски вмерлих тканин і просто звичайна структура шкіри на носі. Вихід людини з носом відбувається уверх, я ж спускаюся донизу. І поки мій мозок фіксує незбагненно велику кількість інформації про навколишність за невідчутно малий відтинок моменту, моє тіло встигає переміститися трохи за інерцією, а його – продовжує нестися догори. Неперервність процесу змістила відносне положення наших тіл і саме завдяки цьому очі, м’язи яких іще не встигли зреагувати на зміну навколишньості, пересунулися убік, невблаганно і далі ретельно занотовуючи досвід.

Коли музиканту на ім’я Майлс Девіс було ледь більше двадцяти, він рванув із Сент-Луїса до Нью-Йорка, щоб бути ближче до свого кумира і натхненника Чарлі Паркера. Майлс прагнув відійти від скажених ритмів Дізі і знайти свою музику – ту, яка би звучала більш зрозуміло для слухача, м’якшу, чуттєвішу музику. Зібравши команду з 9ти чоловік, він у 1949 р. записав альбом під назвою “Birht of the cool” – так зародився стиль кул. Ця гілка джазу ще називається west side music – музика західного узбережжя, Каліфорнії. Кул був спокійнішою (“прохолоднішою”) музикою у порівнянні з бі-бопом, більш стриманою, з використанням інструментів симфонічного оркестру, без різких бопових пасажів. Ще один метр того часу Соні Ролінс був спадкоємцем Чарлі Паркера у грі на саксофоні. Він грав поряд з Телоніусом Монком, самим Чарлі, Майлсом Девісом. Один з найвідоміших його тодішніх альбомів – “Saxophone Colossus”. Кул став дуже поширеним стилем. В ньому грали і ті, хто спочатку був класичним бі-бопером, пробували і ті, які грали і винаходили нові стилі – Джон Колтрейн, Орнет Колман, Дейв Брубек…

Джазова цукерочка №18:

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Епоха бі-бопу й кулу пройшла під як ніколи явним знаком наркотиків. Американських ділків розвелося украй багато. Але цьому сприяло також ставлення до цих речовин  музикантів. Звісно, з часом усі вони виявляли тотально згубний вплив на життя людини, але досить великою мірою наркотики були формою їх відокремлення від інших. “Героїн був нашим фірмовим знаком. Завдяки йому ми відрізнялися від решти світу. Завдяки йому ми могли сказати: ми посвячені, а ти – ні. Героїн давав нам членство в унікальному клубі, і заради нього ми були готові пожертвувати усім іншим – амбіціями, бажаннями, геть усім. І майже для всіх це стало згубним.” Рет Родні. Наркотики забрали з собою відомих музикантів: Стен Ліві, Джері Маліган, Арт Блейкі, Джон Колтрейн, Декстер Гордон, Соні Стід, Аніта Одей, Тед Дамерон, Рет Родні, Чет Бейкер, Соні Ролінс, Арт Пеппер, Фетс Наварро, Чарлі Паркер та інші та інші та інші… Наркотики тоді вживав кожен другий. Так, це був пік негативного боку джазу, але зрештою, він не показував нічого якісно нового. Джазмени завжди вживали наркотики, та це ніколи не переходило звичні межі, ніколи не набувало таких масштабів, як тепер. “Джаз з’явився із пляшки віскі, виріс на маріхуані, і скоро вип’є гіркої на героїні.” Арті Шоу.

Це є кінчик волосини із вусів, маленький кінчик, який радше скидається на обгорілий самотній патичок, аніж на соціально вкорінене дерево лісу. Динаміка геометрії у цю мить така, що і цей шматочок відкидає тінь – це утворення суті і його безликого післянатяку дало відгомін далеких гномонів, які слугували мірилом часу і висоти Сонця над горизонтом. Поява маленького гномона на обличчі людини, і зникнення. В наступному біні потоку я вже бачу іншу картину. Саме так. Процес не розділений на моменти – всі вони течуть, як потік води, і тільки штучні проміжки допомагають осягнути його. В когось менші, в когось більші. Це відчуття мелькає мені, коли я переходжу від одного біна до наступного – між ними; це дає відчуття нового рівня свідомості. Ось такими відтинками процес протікає далі: я спускаюся донизу Узвозом, а він підіймається увись. Послідовність асоціацій витинає спалах-чуття про народження чогось. Клаптик за клаптиком сонячні промені ковзають його обличчям, шкірою, волоссям, вимальовуючи на тлі враження усі нерівності та дефекти, усі гладкі ділянки, кожна з яких закидає свою вудочку десь у нетрі моєї підсвідомості, витягаючи на поверхню окремі елементи, які створюють сприйняття виходу, появи, освітлення.

Джазова цукерочка №7:

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Одним із найпопулярніших музикантів тоді був Дейв Брубек. Якось він розказував, як йому на початку 50х довелося побувати в Туреччині. Там його вразила імпровізація місцевих музикантів у незвичному ритмі для американської музики. Тоді він вирішив створити альбом, де б використовувалися також незвичні для джазу ритми. Пол Дезмонд написав композицію для квартету Брубека під назвою “Take five”, яка стала однією з найзнаменитіших джазових фішок усіх часів. Дейв досі живий, у 2010 йому виповнюється 90, а от Майлса Девіса вже нема, проте йому стоїть пам’ятник у Польщі – він навіки застиг із трубою у руках.

Джазова цукерочка №17:

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

І навіть коли ми нарешті розминулися, погляд і далі спрямований у ту сторону, все досі за інерцією працюючи на рибака, а може просто застиглий у стані раптового враження виходу…

Джазові цукерочки вечірнього міста. Бі-боп

Джазові цукерочки вечірнього міста. Свінг

Джазові цукерочки вечірнього міста. Скет, страйд, джіпсі

Джазові цукерочки вечірнього міста. Новий Орлеан


2 коментарі

Add Your Comment
  1. ах, ці шматочки джазу, клаааасні!
    остання фотографія, вона мені і раніше подобалась, але тут я на неї поновому глянув, І так вже вона мені сподобалась!

    надіюсь буде ще)

  2. дивлячись що і де. з цукерочками я закінчив.
    дякую.

*