2010
12.26

Всі зібралися, малята? Вмощуйтеся зручніше, буду казку вам розповідати.

А було це так…

Колись, давним-давно, років 7 тому, зібралися разом славні дівчата та парубки, щоб культуру древнього Лучеська піднімати, себе показати, інших научати, і страшного змія обивательства попсового перемагати. Нелегко їм було спочатку, не кожен одразу зможе булаву заради такого діла підняти і вміло шаблюкою махати. Та не здавалися наші герої, знову і знову вступали в нерівний бій і відрубували клятій звірюці голови. Довго тривала битва, щоразу разу змій втрачав одну голову, а майстерність героїв зростала з кожним таким поєдинком. Щоправда, через деякий час голова відростала, але поки то вона ще дозріє, то вже і встигає сотня-друга людей долучитися до прекрасного. А що ж ви хотіли, таке життя, це вам не хепі-енди голівудівські, тут щодня боротися треба…

Забув ще вам сказати, щоб їх усі знали і при зустрічі впізнавали, на мед-вино запрошували, вирішили вони якось спільно назватися, а то ж не дуже зручно виходить людям казати: «а давайте-но ми тих славних хлопців та дівчат до себе закличемо!», бо таких славних ніби і багато є, а треба якось з-поміж них відрізнятися. І вигадали вони собі назву незвичайну – театр «Гармидер». Що то воно таке, тільки вони і знали, ходили чутку, що це чарівне слово-закляття, яке відганяє від них всіляких злих духів, зануд та інших неприємних особистостей. Будемо і ми їх така називати (а то «славні хлопці-дівчата» писати, багато букв виходить)

Сім років – то вже час тривалий, тому вирішив «Гармидер» це діло відсвяткувати. І як справжні українці, вони знали, що менше трьох днів святкувати, то і гостей не поважати і себе ображати, тому зробили, щоб свято аж чотири дні тривало. Два дні «Гармидер» радував мешканців древнього Лучеська своїми виставами, потім перепочив трохи, запросив друзів своїх львівських, які «Wind of change» звалися, полішуцького змія обивательського порубати. Як переповідають, ті хто був там, славні були битви, навіть не завжди всі охочі вміщалися, щоб те все побачити. Я хоч і не був, але вірю, бо люди розказують хороші, такі, яким гріх не повірити.

І от прийшов день четвертий. Знову «гармидерівці» до справи ратної стали, і закликали до себе усіх друзів своїх та добрих знайомих, а також гінців журналістських, що могли б іншим людям переповісти, яким побувати на святі не пощастило. І ваш покірний слуга туди потрапив, про що і хоче розказати…

А яке ж свято без напоїв смачних і настрій піднімаючих? От і вирішив «Гармидер» всіх почастувати і гірку настоянку приготувати. Величезний бутель за древнім рецептом зготували, до людей винесли, а щоб настоянка ще смачніша стала, впродовж свята ще потроху додавали: то горобину, то бузину, то гвоздику…(і ще щось там додавали, але так вже добре було після частування, що ваш покірний слуга і призабув троха…)

У всіх інших на святі годиться веселитися і танцювати, та не був би «Гармидер» «гармидером», якби вирішив так, як усі, робити. Взяли, та і з сумного почали, виставу «Вертеп», на текст славного Грицька Чубая, показали (між іншим, був то батько славного Тараса Чубая, якщо про «Плач Єремії» хто з вас чував, малята). Про реалії нашого часу вистава була, та і не тільки нашого. І все ніби добре грали і емоції на гора видавали, але дуже вже похмуро все виглядало, в печаль заганяло. Надто вже з атмосферою свята контрастувало, якби цим і закінчилося, то гіркої настоянки з горя за життя наше сумне випити б захотілося, а не з радості за славних хлопців і дівчат.

Та схоже, «гармидерівці» про це добре знали, тому одразу «фото-колаж» музичний про «5 років емоцій» показали, щоб усі пригадали, якими вони були 2 роки назад. А щоб повернути усіх назад в наш час, одразу і сучасні «7 років емоцій» на екрані засіяли. І вселили вони радість і світло в душу вашого оповідача, бо справжні були емоції, щирі, такі як і мають бути J

І знову вирішив «Гармидер» трохи темряви в настоянку додати, щоб глядачів не розслабляти: показав уривок з «Великого льоха» шевченківського, «Три ворони» називався. Хто читав, то знає, що радості святкової там небагато і постановка вийшла відповідна, цілком в дусі твору – ні дати, ні взяти… Все логічно, все правильно, але чи не той настрій був того дня, чи сприйняття світу моє останнім часом значно світлішим стало, але – «не вставило». І думав вже я, що дійсно, така от незвичайна буде «гірка настоянка»…

Та не тут то було! «Гармидер» продовжив дивувати і експериментувати. Цього разу глядачам показали справжній експеримент, «вербатім» називався (ото знаєте, малята, як дискетки в древні часи «Verbatim» звалися). Що воно таке, і з чим його їдять, мабуть, мало хто з присутніх знав, от і вирішили на нас експеримент провести, щоб ми відчули себе в ролі «кроликів» J А насправді це «документальний театр» виявився, коли не п’єса, спеціально підготовлена, подається, а реальні фрази звичайних людей. Як виявилося, не власна, «гармидерівська», вигадка, а одна з фішок театральних останнього часу.

Словами то складно описати, але спробуйте хоча б уявити, що троє акторів по черзі, в Образі, переповідають думки, абсолютно безкоштовно і безцільно викинуті в  інтернет-простір трьома іншими, незнайомими їм людьми: інтелектуальним філософом-програмістом, гулякою-студентом, і … «класичною блондинкою» в найгіршому  значенні цього слова. Думки перших двох викладені в блогах, а третьої красуні в «Twitteri» (хто не знає, там всю глибину думки треба впихнути в 140 символів). Перекидання думками йшло по кругу «програміст-гуляка-блондинка», і вийшло дуже життєво і весело. Разом з тим, досить навіть філософсько і пізнавально. Коротше, в точку (правда, в певний момент оповідачу здалося, що може вже достатньо, адже тема викладена і затягувати нема сенсу, на місці театралів я б пару цитат без великого навантаження викинув, але то вже мабуть прокинулося занудство старого кавеенщика, який нюхом відчув знайомий жанр J ). Загалом, малята, якщо ще колись про «вербатім» почуєте, не полінуйтесь, загляньте, воно того варте, особливо, якщо у виконанні «Гармидера».

Останнім з компонентів «офіційної» частини свята була мініатюрка, якою «Гармидер» на одному з театральних збіговиськ мав довести, що вони справжні, бо за легендою, справжні театрали можуть поставити навіть таку нетеатральну річ як телефонний довідник. В Луцьку ця річ теж ще не бувала, тому знову глядачі відчули свою вагомість, бо їх запросили побачити фактично «ексклюзив». Можу сказати, що завдання виконане було вдало, тема розкрита. Ідея взагалі досить хороша – взяти не звичайний довідник, а радянський, де номери починаються з секретарів райкомів (відчувається, що «гармидерівці» не дуже полюбляють радянські часи і притаманну їм «піонерську романтику», в чому ваш оповідач з ним абсолютно солідарний J ). Що було далі, розповідати не буду, хай це стане для когось стимулом завітати на ексклюзивні вечірки до «Гармидера». Єдиний нюанс, що ця постановка фактично стала аналогом старого, знову ж, кавеенівського, конкурсу «імпровіз», тому автор дивився не зовсім незаанжованим поглядом і помічав деякі нюанси, такі як певна затягнутість в окремих моментах і відсутність «добивки», яка б «рвала зал». Хоча це вже нюанси снобства оповідача, який згадав свої старі часи і думає, що його занудні зауваження комусь цікаві J А загалом вийшло рівненько, цікавенько і позитивненько, що не може не радувати.

Варто відзначити, що останні два номери істотно підняли настрій і послужили чудовим контрастом до двох перших, як, мабуть, і задумувалося. І коли глядач був вже морально готовим, всім дали нарешті (!) скуштувати настоянку за древнім рецептом. Після такого з вітаннями на сцену стали виходить друзі «Гармидера» і свято перейшло в «неформальну» фазу. Порадували вірш-пародія на стиль Лермонтова у виконанні Валерія Гнатюка і чудові дві пісні у виконанні Марії П’явки (перша з них взагалі видалась дуже потужною і була б достойна, як на мене, звучати на вершинах всеукраїнських чартів, якби ті, хто ці чарти «малює», мали якесь відношення до нормальної музики).

Апофеоз – величезний святковий торт!

Що далі було? Та все класично, пили-гуляли, друзів частували, себе не забували. І переможений був в той день змій занудний обивательський, надовго заховався в своє лігвище, втративши голів багато. Стало світліше і приємніше в древньому культурному Лучеську, принаймні в районі колишнього кінотеатру «Мир» і принаймні до кінця того вечора…

І я там був мед-пиво гірку настоянку пив, в думках театралів вітав, настрій собі (і не тільки) піднімав… А ви, малята, як почуєте колись про «Гармидер», цю казочку згадайте, і до них в гості обов’язково завітайте!

А тепер на добраніч! Солодких вам снів!

Ваш дідусь Панас Romuald.


4 коментарі

Add Your Comment
  1. ех, шкода лиш що то все казка, як було зазначено на початку:)
    але така, що ось повірилось ніби то насправді таке було..

    але скористатись порадою думаю варто і вгості зайти ще раз потрібно!)

  2. нарешті Романа настоянка відпустила!
    слава Гармидеру!)

    П.С. пора робити свою гірку настоянку “Гармидерівку”:)

  3. Гарна казка, нема куди правди діти!! От і казочці кінець, а хто пив настоянку – молодець ))

  4. Круто

*