2011
10.10

БЛЯХА МУХА — польсько-український театральний проект-лабораторія за творами І. Віткація.

Уперше українською мовою перекладено шість п’єс одного з найекстравагантніших польських авторів, Станіслава Іґнація Віткєвіча. До вистави увійшли фрагменти п’єс «Мати», «Каракатиця», «Ласощі й макаки, або зелена пігулка», «Соната Вельзевула», «Вар’ят і монашка», «Бляха муха».

Платформа проекту: театр «Арабески» (Харків)
Актори: Михайло Барбара, Ірина Волошина, Наталія Цимбал
Режисер: Світлана Олешко
Переклад: Михайло Барбара

12 жовтня 2011 року, 18 год.
Волинський обласний театр ляльок.
Вхід вільний.

Виставу створено за підтримки Адміністрації столичного міста Варшава, Інституту Адама Міцкевича, Польського інституту в Києві


6 коментарів

Add Your Comment
  1. Сьогодні, певно, більшість повалить на Арбєніну. А я особисто іду сюди )

  2. Ходив на виставу. Дуже, навіть дуже-дуже сподобалось.

    Сам формат цікавий, коли актори просто сидять і читають п!єсу. Порівняно із традиційною виставою, це спонукає творити свої власні образи в уяві.

    І відсутність театрального дійства, як такого, дає можливість більше сконцентровувати увагу на суті сказаного, на думці, яку хотів донести автор.

    І самі п!єси були цікаві. Слухаючи і одночасно розмірковуючи над почутим, розумієш, що десь щось таке колись відчував, уявляв, думав, бачив. Це як подорож в середину самого себе, в глибини душі.

    А ще чомусь захотілось згадати юність/дитинство і я після вистави пішов у гримерку до артистів зі свіжозірваною з лялькового афішою за автографами на пам!ять .)))))

  3. Кльово! Як там Місько як театральний актьор?
    forever-autumn, була? може статєйку забабахаєш? ;)

  4. Я втекла за 30хв після початку.
    ібо прастітє те, що там грає Барбара.. ще не означає, що це геніальна вистава.
    15хв слухати марудне бульботіння про історію п*єси…а потім актори ЧИТАЮТЬ З ЛИСТОЧКА!!!!!!!????
    ізвінітє прастітє…може я ніхріна не шарю в сучасному містєцтві….але це було відверте гавно.

    ** ось це моя рецензія.
    можете копіювати.

  5. Головне зауваження до коментуючих таке, що це була таки не вистава, а читка п’єс, тому судити побачене потрібно за законами жанру. Виставу, як розповіла перед початком режисерка театру, привезти невдалося. Я так зрозумів, що коли знайдеться в Луцьку як сказали «постіндустріальне» приміщення(очевидно малося на увазі закинуте індустріальне), то ми матимемо можливість побачити повноцінну виставу. У читці основним є текст, тобто його донесеня до глядача. Не добув до кінця, тож не знаю наскільки вдалося читцям це зробити. Ми ж знаємо, що читати книжку завжди цікавіше ніж дивитися фільм — твоя власна уява малює багато образів, навіть дофантазовує те, чого і не було.

  6. Ні, колєктівної чтєніє – це не для мене. Добре, що не був. Мабуть, організатори рішили, що Луцьк така провінція, що і так проканає, єслі шо, скажем, що то таке сучасне мистецтво :)

*