2012
09.14

Вчора минуло 40 днів, як не стало дуже хорошої людини – друга, екстримала і просто бубочки Віті Титорова (а по-простому  Кастора). Коли Вітя трагічно пішов від нас, я якраз возила манюню на оздоровлення в Крим, тому не змогла його навіть провести. Тож залишалося лишень тихенько і гірко помянути, поплакати на балконі ( щоб сина не злякати) і далі дивитися на зорі, вірячи в те, що таких славних людей Бог забирає до себе, тому що на небі вони дуже потрібні.
Особисто я ніколи не говорю (і не говоритиму) про Кастора в минулому часі, тому що до сих пір розум відмовляється сприймати правду. Мені легше думати, що Вітя десь дуже далеко… Хай навіть і на небі, проте дивиться на нас, бачить нас. Не вистачає навіть банальних повідомлень в контакті типу “ну что ж вы такое делаете-то?” (на рахунок роупа). Він міг навіть вискородити онлайн за якийсь дурнуватий вчинок, проте це ніколи не було образливо, швидше весело. Мені на згадку про Вітю залишилася купка дискет, які він мені колись передав для “адмінського бубна”, декілька фоток з роупа і спогади, спогади…
Люди, цінуйте своїх друзів, пробачайте їм дрібні недоліки, адже в будь-який момент когось із нас може не стати…


Пам’яті друга…


Прокоментуй!

Add Your Comment
*