2012
09.27

20 вересня… Луцький вокзал зустрів нас неприємною мрякою, запахом мокрого асфальту та неприємним дощиком-мжичкою. Загалом погодка, м’яко кажучи, видалась «на славу». Саме приміщення вокзалу на реконструкції. Заховатись від надокучливого дощу ніде. Бабусі з сумками-кравчучками мовчки снували туди-сюди, під дерев’яною лавкою спав бродячий чорний пес. Та що це? Здалеку видно якусь яскраву цятку. Ой! Та це ж дівча в червоних колготах і помаранчевій спідниці, а за нею ще хлопчина в растаманській шапочці, і ще, і ще… Картата, розцяцькована і веселкова молодь потроху підтягувалася до перону.

- На Республіку? – спитала я.

- А то куди ж! – посміхнулися молоді люди.

Одразу стало зрозумілим, що дорога потягом «Ковель-Чернівці» виявиться цікавою. І що нам той дощисько? Ми ж на один з улюблених фестивалів їдемо! Сон, який ще хвилину тому хотів усіх нас заколихати, різко відступив. Склалося враження, що відкрився телепорт, і ми не збагнули, як опинились в Чернівцях. Дуже хотілося погуляти по файному місті, проте темна дощова хмара переконливо прошепотіла: «Пора мандрувати далі, бо скоро будуть мокрі штанці». І ми рушили далі…

21 вересня… Кам’янець-Подільський зустрів нас відносно привітно, адже, не дивлячись на невтішні прогнози синоптиків, на голівоньку все ж не капало. Проїжджаючи через міст «Стрімка лань», змахнула «скупу чоловічо-жіночу сльозу». Ще тільки рік тому летіла звідти вниз головою. Ех, як же швидко минає час… Але віддаватися ностальгії теж ніколи, бо попереду мега-тусовка.  Влетівши у квартиру, яку попередньо замовили, поспіхом кинули речі, стрибнули в душ і гайда за пригодами!

Молодь різнокаліберними купками весело підтягувалась до фортеці. І нехай в дощовиках, і нехай в теплих шапках! Зате позитивний і гостинний настрій відчувався навіть у повітрі. Молодий чоловік в синій курточці тягне кудись величезний телевізор.

 

«Гей, хлопче, а що це ти, телека десь скомуніздив?», – запитую я.

«Ну ви взагалі, – глянув на мене з докором хлопака, – це ж акція така, он бачите сцену?»
І тут я, роззувши свої стомлені зеньки, побачила таку картину: на сцені, що іменується денною, стоїть купа ящиків. Зелені та червоні, малі та великі, з антенами та без… Поцікавившись в організаторів, що то воно таке, почула наступне: «В наш час телевізори часто забивають голову усілякими дурницями. Так от «Республіка» проти цього». Ну що ж, чуваки! Респект вам, повністю погоджуюся з думкою і прямую далі.

В перший же день фестивалю кортіло подивитися на графіті, якими райтери з різних країн обіцяли прикрасити вулиці стародавнього міста. Що ж вони намалювали цього разу? Та за один день оглянути всі малюнки виявилося досить складним завданням, оскільки графітчики працювали не в центрі міста, а в спальних районах. Признаюсь чесно, всі роботи подивитися за браком часу так і не вдалося. Але те, що побачили просто вразило! Люди, воно варте того, щоб потратити половину дня на дороги та маршрутки! На невеличкій прес-конференції у спорт-пабі «Команда» організатори фесту сказали, що влада дозволяє графітчикам обирати будь-який будинок для майбутнього шедевру власноруч.

Мистецтво, звісно, це добре, але з фортеці вже лунає запальна музика. Нашу  скромну компанію, наче магнітом, тягне саме туди. Людоньки! Що ж тут робиться! Як згодом виявилось, близько трьох тисяч учасників були присутні на фестивалі уже в перший день. В цей момент під скажену музику в стилі поп-панк хлопці з українського гурту «О.Тorvald» запалювали публіку. І навіть доволі несприятлива погода не завадила гостям та учасникам фесту відчувати себе весело і комфортно.

«Республіка, дайте вас почути! Ви якісь божевільні, але ми вас любимо!», – запевняє ведуча Вікторія Жуковська. І ось уже на сцені невгамовні «Kozak System» (український рок-гурт, у складі якого колишні музиканти гурту «Гайдамаки»). Публіка скандує, від божевільних танців пилюка стоїть стовпом. Біля сцени, наче VIP-персона, витанцювує дядя Юра. Він ще з минулих років став незамінним символом фестивалю. Навіть представники преси і фотографи не змогли стриматись і собі відривалися на повну. А львівський гурт «Анна» під час виступу частував прихильників соковитим кавуном.

Також не може не тішити, що фестиваль «Республіка» не лише дарує нам якісну музику, але й об’єднує серця. В житті двох учасників, Лізи та Cашка, він відіграв дуже важливу роль. Адже прямо на фесті народилась нова сім’я.

Додому повземо, наче блискавкою прибиті їжачки… Ноги постиралися до колін, капелюх мокрий. Всі щасливі… Завіса.

22 вересня… Відпочивши після танців, вирішили помилуватися Кам’янцем. Оскільки ніженьки вперто не хотіли носити по місту, а у фотографа Сергія взагалі сталася травма (це ми так витанцьовували в перший день ), вирішили спуститися до річки. Біля величезної купи сміття помітила двох симпатичних хлопців, які хазяйновито пакували «беку» в пакети. Як виявилось, Дмитро (Кам’янець-Подільський) та Філіп (Київ) учасники Еко-акції від «Республіки». Не втрималася, щоб не поцікавитися:

-          Хлопці, що ж спонукало вас взяти участь в акції?

Діма: У мене була давня мрія поприбирати рідне місто. Я його дуже люблю, воно гарне, але прикро, що є люди, які цього не можуть зрозуміти. Та можете не писати цього, я ж не для піару (і зашарівся).

Філіп: Приїхав на фестиваль, про Еко-акцію навіть і близько не знав. Коли почув, одразу ж вирішив приєднатися, отримати моральне задоволення, допомогти. Соромно за людей, які таке витворяють (показує на величезну купу сміття).(ФОТО 7)

Так, за людей дійсно соромно. Проте не все так кепсько, адже є і такі особи, якими дійсно можна пишатися. І мої співрозмовники яскравий тому приклад.

Попрощавшись з хлопцями, ми вирушили на ярмарок, який дивував різними цікавими штуками. По дорозі «голуб-катюша» (у, шайтан!) нагадив на об’єктив фотографа. «Нічого, – заспокоюю я –то до грошей». Грошей в той вечір ми так і не знайшли, зате отримали море драйву, який нам подарували учасники другого дня фестивалю. Особливо потішив білоруський гурт «Ляпис Трубецкой». За моїми спостереженнями, саме він зібрав найбільшу кількість людей за всі три дні фестивалю.
Останній день «Республіки». Вирішили сходити на екскурсію в наметове містечко. До того часу телевізори, які ми мали можливість спостерігати на денній сцені, розбили вщент. Усі, до одного. Так молодь боролася з лайном, яке лунає з блакитних екранів. В наметовому на Валах досить «спекотно». Неначе в великому мурашнику. Хтось метушився туди-сюди. А декому було вже взагалі хороше. А що ж! Потрібно ж якось грітися. Хоча, на мою думку, ліпше відвідати концерт, пострибати під файну музику. Підходжу до хлопця з ірокезом:

-          Ти хто? – питаю.

-          А я панк, – відповідає. – Приїхав з Ужгорода. Холодно тут у нас. Вдень ще ніби нічого, а от нічкою зуб на зуб не попадає.

Майже в кожному наметі нам пропонували «зігрітися». Не може не тішити така вселенська любов до Луцької преси.

А що було далі? А далі була музика. Потім знову музика, і ще раз музика. Міцні дружні обійми, хоровод від організаторів, ЗМІ і просто людей біля сцени під Мирослава Джоновича Кувалдіна (гурт «The Вйо» ). Майоріли різноманітні прапори, відтягувалась молодь, раділи стіни старої фортеці. Останній день концерту також вдався на славу. З чистою совістю і з почуттям виняткової гордості можна вирушати додому. Біля в’їзду взамок нас уже чекав автобус з наліпкою «Ікс-фактор» (його я ніколи не забуду). Бі-бі-і-і-п!!! І ми поїхали. Прощавай, «Республіка»! До наступного року!

Misteria, незалежний луцький журналіст :)

 

 


3 коментарі

Add Your Comment
  1. Красіво написано… Бачу там троха лучан було…

  2. наступний раз треба їхати просто якось організованіше.
    а то “вроді я цю пику бачив, а де” постйно в голові крутилось :)
    да, Містерія?

  3. Думаю, що так=)) Наступний раз пропоную їхати всім чесним панством=)))) Соромно, але в мене дійсно була така фігня – бачу мордаху, знайома до холєри, а от ХТО це – ХЗ (що в перекладі означає “Х**Й знає де Містерія кого бачили”). залишалось тільки фоткати)))

*