луцьк неформатний

Я открыл свое окно и увидел обычный будний день
Толпу людей в метро, толпу солидных горожан
Толкающих тебя, и голову сломя
Бегущих на рабочие места
И стало скучно мне смотреть на эту беготню
И я хотел уже закрыть свое окно
Но вдруг увидел я, летящих в никуда
Крылатых, розовых слонов
И понял я тогда, что нужно мне туда -
К слонам летящим в никуда…

Помий слона. Купи слона. А в нашому випадку – це пофарбуй слона.  Про те, навіщо в нашому місті слон,  звідки він, навіщо він, чому він І чому його фарбують.

Ще в часи СРСР в центрі міста над річкою Сапалаївка, біля дитячої залізниці, був у нас ботанічний сад. І звели там давним давно монумент Слону і Мосьці.   Потім Моську відчухрали (як – залишається загадкою), а Слон залишився. Колись під час якоїсь акції в місті молодь пофарбувала слона. З тієї миті група вільних художників-рокерів-хіппі та і просто хороших людей перетворювала Слона щороку. Це стало своєрідною традицією.

Слон став символом світу для всіх, також його “вольєр” – місцем для неформальних погітарщин до ранку.

Хтось загиджував всю місцевість біля слона, хтось це все прибирав.

Слон за своє життя без Моськи почав міняти кольори: був він і символом дитячої мрії – рожевим. Був він і червоним, помаранчевим, зеленим, синім, навіть коровою був))).

Але ви ж знаєте, завжди знайдуться кривожопі виродки з тенденцією все зіпсувати своїми недорозвиненими мізками і руками.

 Так і в цьому випадку – слона розмальовували балончиком в не дуже цензурні слова та малюнки… Ще влітку активісти-художники  погрожували покінчити з безмежними написами, смикнути свого фарбо-спонсора і знову ж таки переінакшити слоника в нормальний однорідний колір.  А 2 тижні тому під час прогулянки ми з подругою виявили, що ніхто нічого не робив, слон в тому ж стані, що й був…

От порадилися і вирішили перетворити слона перед тим, як випаде перший сніг. Активістів було достатньо, бажаючих взяти в цьому участь – теж.  Але все вийшло як завжди, і прийшло лише троє дописувачів ЛН.

 Як не дивно, біля Слоника було чисто – ні тобі єдиної пляшки. Вони, напевно, з групою підтримки канули в одне й те ж місце . Впоралися ми за 2 години, навіть менше. От як бідний слон виглядав. Це вже через рік з того часу, як він посинілий )))

Слона довелось осідлати, перехожі сміялися “що, влада змінилась?!” і дуже дивувались, коли на питання “А ви з ПУМу?” отримували хіхікаюче НІ! Людям, напевне, дивно стикатися зі штуками, які робляться просто так.  100%, що подібні питання задавалися й тим активістам, які вже на постійних засадах перефарбовували слоника щороку.  Ще нам допомагали кози, керуючим якими був такий собі козел Денис.

А ось вже слоник майже готовий:

Жовтий слоник у Луцьку як газова труба