2013
06.20
array(1) { ["display_type"]=> array(1) { [0]=> string(20) "Invalid display type" } } array(1) { ["display_type"]=> array(1) { [0]=> string(20) "Invalid display type" } } array(1) { ["display_type"]=> array(1) { [0]=> string(20) "Invalid display type" } } array(1) { ["display_type"]=> array(1) { [0]=> string(20) "Invalid display type" } } array(1) { ["display_type"]=> array(1) { [0]=> string(20) "Invalid display type" } } array(1) { ["display_type"]=> array(1) { [0]=> string(20) "Invalid display type" } } array(1) { ["display_type"]=> array(1) { [0]=> string(20) "Invalid display type" } } array(1) { ["display_type"]=> array(1) { [0]=> string(20) "Invalid display type" } } array(1) { ["display_type"]=> array(1) { [0]=> string(20) "Invalid display type" } } array(1) { ["display_type"]=> array(1) { [0]=> string(20) "Invalid display type" } } array(1) { ["display_type"]=> array(1) { [0]=> string(20) "Invalid display type" } } array(1) { ["display_type"]=> array(1) { [0]=> string(20) "Invalid display type" } } array(1) { ["display_type"]=> array(1) { [0]=> string(20) "Invalid display type" } } array(1) { ["display_type"]=> array(1) { [0]=> string(20) "Invalid display type" } } array(1) { ["display_type"]=> array(1) { [0]=> string(20) "Invalid display type" } } array(1) { ["display_type"]=> array(1) { [0]=> string(20) "Invalid display type" } } array(1) { ["display_type"]=> array(1) { [0]=> string(20) "Invalid display type" } }

Інколи хочеться поїхати в якесь місце просто так, без конкретної мети, щоб зануритися в його атмосферу, бродити там без певного графіка, просто спостерігаючи, не думаючи, а, швидше, відчуваючи. Дивитися на людей, знаходити якісь маловідомі закутки, або помічати в загальновідомих речах якісь цікаві деталі, слухати, ставати ніби частиною цього місця, жити його життям…
Це в ідеалі. В реальності виходить, що ти часто потрапляєш кудись з конкретною метою, з певним лімітом часу, переліком людей, з якими треба зустрітися та іншими обмежуючими факторами :)

Invalid Displayed Gallery

В цьому плані «медитаційного споглядання» Львів для мене виглядає, мабуть, одним з кращих українських міст…
Але знову потрапляю туди «за компанію», хоча радий і такому шансу!

Не знаю, яка там справжня мотивація керівництва «Укрзалізниці», але вони чомусь вирішили, що влітку людям з Луцька до Львова їздити непотрібно, і поїзд скасували за «нерентабельністю». Правда, лишається загадкою, чому приватні перевізники на автобусах змушують себе їздити так нерентабельно майже кожну годину? Зрештою, такий цікавий вид транспорту, як «рейковий автобус», таки залишили, тому добирались ми все-таки з залізничного вокзалу.

Як виявилося, досить чимала кількість людей вирішила рушити до Львова в цей день, і згодом я вияснив причину – якраз на вихідні відбувався фестиваль «Старе місто», про що мені розповів мій тезка, якого зустрів на вокзалі (скільки там того Луцька :) ).
Тепер я знаю, що рейковий автобус – це такий поїзд, варіант загального вагону, коли ти сидиш на кріслі, а з двох боків від тебе люди, і навпроти ще троє на такій відстані, що ноги випрямити майже нереально. Правда, якщо пощастить взяти квитки з іншого боку «автобуса», то можна сидіти не в 6-містному «купе», а в 4-містному, це вже можна вважати за комфорт :) (треба на наступний раз взяти на замітку). Зрештою, позитив є – десь 2 год. 45 хв. дороги, без зупинок і тряски (потім я зрозумів, наскільки це важливо!)

Invalid Displayed Gallery

Дорога нас вітає веселкою, та ще й подвійною, яку не часто побачиш – приємний знак!

Львів зустрічає вокзалом, він великий (а може і величний), але спокійний, тут непомітно київської метушні. Будівлю вокзалу одразу хочеться сфотографувати, що я і роблю, в кадр потрапляє «шматочок Луцька» у вигляді того ж Роми, який теж вирішив сфоткати достопрімєчатєльность :) Біля вокзалу, звичайно, є таксисти, і пропонують вони свої послуги досить чемно, так що їх не можна не помітити, разом з тим, без нав’язливого «сервісу», як в деяких інших містах.

Львів – місто трамваїв. Тут вони себе почувають досить комфортно і люди в них їздять різні. От в Луцьку тролейбус – це явно соціальний транспорт, ним їздити якось «несолідно», там більше пенсіонери і студенти, а в Львові трамвай якось не здається «соціальним». Помічаю таку добре відому з дитинства річ, як компостер, як виявилося, він дійсно робочий і потрібний, не просто елемент декору. Мабуть, до цього останній раз я компостував квиточок ще в школі :)
З трамваями пов’язаний чи не єдиний момент, який викликав негативні враження від Львова в цій поїздці – деякі автолюбителі чомусь вирішили, що можна паркуватися прямо між трамвайними коліями. Припарковані посеред вулиці машини виглядають досить незвично – сюди б даїшників натравити!

Коли потрапляєш в центральну частину Львова, одразу змінюється сприйняття: хочеться розглядати кожен будинок, бо майже в кожному є якісь цікаві елементи. Тому, можна просто фотографувати будь-яку вулицю і знати, що кадр має вийти непоганим :)

Invalid Displayed Gallery

Але виїжджати до 6-ї ранку, не снідаючи, потім ще стільки часу в дорозі, то організм починає казати, що естетика естетикою, але зараз є речі важливіші! Знаходимо «Пузату Хату», вона, як виявилося, працює тут з 8-ї ранку, перед десятою вже досить багато відвідувачів. В Луцьку в суботу в таких закладах в 10-й годині ще не всі працівники з’являються на робочих місцях, а тут робота в розпалі. Правда, приміщення якось контрастує з варіантом «фастфуду» – високі стелі, оформлення якось більше підійшло б банку, чи якомусь дорогому ресторану (мабуть, вони там раніше і були…). Асортимент непоганий, ще й якщо набрати більше 30 гривень, то дають каву безкоштовно – от, тільки приїхав, а вже спробував «львівської кави» :)

Крім просто бродіння, є ціль – вилізти на Ратушу, тому рухаємося потрохи в ту сторону, розглядаючи архітектуру і часом фотографуючи. Десь в тих місцях вийшли «на роботу» живі скульптури. Не знаю, скільки їм платять, але стояти завмерши цілий день на сонці – це треба мати вміння! Після такої школи можна проходити десь в монастирі Шаоліня тести на витривалість :)

2013-06-08-11-31-072013-06-08-10-47-27

Ратуша. Хто б міг подумати, що там стільки сходинок! Пройшовши десь пів маршруту, починаєш згадувати про сходження в Карпатах :) Але це того варте!
Як на мене, вигляд з Ратуші нічим не гірший за Високий Замок, навіть можна більше побачити. Тут розповідати словами нема змісту, треба дивитися! Хто ще не був – рекомендую дуже! Львів на долоні, можна одразу екскурсію по всіх місцях робити, з біноклем :)

Invalid Displayed Gallery Invalid Displayed Gallery

Львів себе любить. І всю цю місцевість, що навколо – Галичину. Ось виставка – «Погляд Галичини», купа облич, пов’язаних з цим регіоном, і ти розумієш, що це дійсно величезний пласт історії, і усі ці люди якось тут концентрувалися в різні часи. Впевнений, що в Луцьку теж можна знайти багато таких людей, просто увага до цього не привертається, ну були, то були… (це на замітку тим, хто має відношення до туризму та екскурсій :) )

Invalid Displayed Gallery

Ще один обов’язковий пункт – «Криївка». Заклад досить швидко отримав статус «культового» і є одним з найвідоміших в Україні, якщо когось просто так запитати. Підпілля підпіллям, але ж не настільки, щоб клієнти не могли знайти, тому, охоронець біля ратуші без проблем нам підказує, як туди втрапити.
Все як розповідали: на вході вояк, кажемо пароль «Слава Україні!», отримуємо відповідь «Героям Слава», підтверджуємо, що не москалі, випиваємо по 50 грам якоїсь міцненької штуки – все, вхід вільний!

Invalid Displayed Gallery
Заклад витриманий в своєму стилі. Побродивши, можна дійсно багато чого дізнатися про історію повстанського руху, дещо дійсно історичне, дещо вигадане, ця суміш сприймається цілком адекватно і позитивно. Правда, телевізори, як на мене, випадають з «феншуя», але то таке. Гортаємо меню, одразу розуміємо, що замовити пельмені ніяких шансів немає, це доступно написано великими буквами :)

Invalid Displayed Gallery
Класичного пивного асортименту немає, правильно, «Чернігівське» можна і в іншому місці попити. «Авторське» Першої приватної – цілком хороший вибір, щоб великим ковтком холодного смачного напою втамувати спрагу і отримати смакове задоволення :) Пиво десь 20-25 грн., тобто, якщо прийти суто з екскурсійною метою, то витрати не такі вже й великі, враховуючи, що це ресторан.
Меню варто окремо виділити, і не тільки страви, а я саме оформлення. Трохи темнувато, але при бажанні, можна багато чого цікавого дізнатися саме щодо історій, подій, осіб, щоб розуміти, що це не просто якісь вигадані «повстанці».

Invalid Displayed Gallery
Радикального націоналізму, шовінізму чи ще чогось такого страшного не помітив – ще не факт, що більшість відвідувачів були україномовними, принаймні два столика навколо нас розмовляли мовою однією з нацменшин :) Один з клієнтів спробував щось замовити російською, а коли дівчина йому відповіла «Вибачте, я вас не розумію», перейшов на українську без проблем :)
Варто пройтися по стрілочці «до бункера», там можна побачити ще кілька цікавих «артефактів», ну і вилізти нагору, постріляти з зенітки :)
Загалом, «Криївка» склала дуже приємне, позитивне враження, так що, можливо, знову туди втраплю, щоб познайомитися поближче.

Invalid Displayed Gallery

Львів наповнюється певною кількістю «фішечок», як ось ті «живі скульптури», які хочеться фотографувати, або просто звертати увагу. От, наприклад, вітрина пекарні чи аптеки, завдяки таким от дрібничкам і формується якесь загальне приємне враження:

Invalid Displayed Gallery

Invalid Displayed Gallery
А ось стіна, яка дуже нагадує рідний Луцький замок. Ні, таки до нашого Замку їй дуже далеко :) Подумалося, що для того, щоб Львів був вже зовсім екскурсійно-ідеальним, йому не вистачає саме середньовічного замку та річки – саме те, що є в рідному Луцьку! (це ж додумалися – річку закопати!)

Invalid Displayed Gallery

На жаль, в нас ліміт часу, гуляння по місту закінчується на сьогодні. Але таки вирішили виділити собі ще частину неділі, щоб побродити по Шевченківському гаю.
Щоб туди потрапити, я вам скажу, в спеку треба добряче попотіти! А може, ми просто не знаємо хитрого маршруту, де можна добратися без тривалого підйому вгору?
Музей народної архітектури (якось так) може і менший, ніж київське Пирогово, але виглядає якось більш цілісно. Можна навіть знайти вказівники, які показують, де представлені які історичні місцевості. Правда, не більше. Над екскурсійною цілісністю тут ще працювати і працювати. Зате тут можна просто гуляти по парку і є де сховатися від спеки.

Invalid Displayed Gallery

Біля деяких «хатинок» сидять тітоньки старшого віку, які мабуть охороняють їх від особливо допитливих туристів. Одна з таких будівель виявилась буковинською церквою, а тітонька, побачивши нас, розповіла про неї цілу історію, з чого будувалась, чому така темна, звідки привезли та ін., так захопилась, що навіть незручно було переривати. Коротше, цікаво, правда, така розповідь була тільки в одному місці
А от ці маленькі хатинки – це, виявляється, вулики! Ніколи б не догадався, якби не наблизився роздивитися поближче і не побачив таблички.

Invalid Displayed Gallery
Загалом, в Шевченківському гаю класно. Тільки варто туди потрапити або вранці, як влітку, або весною чи восени. Бо територія таки велика, а спека більш сприяє лежанню в тіні на одній з лавочок, ніж глибокому проникненню в історію народної архітектури :)

Зустріли «аборигена». Цей «львів’янин» мешкає в парку і почувається, судячи з розмірів, досить непогано.

Invalid Displayed Gallery

Все, більше часу нема, «нас кличе у мандри дорога»! Львів сподобався, запам’ятався, зустрів тепло і привітно (на жаль, його було не так багато, як хотілося б). Львів спокійний, не поспішає кудись як Київ (якось несолідно для поважного європейського міста :) ), різний, затишний, історичний і сучасний. Принаймні, ми побачили таку його сторону :)
У Львів хочеться вертатися, навіть в реклямці, яку нам дали в центрі, пропонується 6 варіантів тільки пішохідних екскурсій, в т.ч. «пивний» (!) і «кавовий» тур – може, колись і спробуємо!

Invalid Displayed Gallery

P.S. Дорога назад – це я вам скажу, випробування! Зацитую свій напис на ФБ на наступний день:
«Майже 4 години перебував сьогодні в заручниках терориста-садиста, який працює по сумісництву водієм автобуса “Моршин-Луцьк”. Щоб доповнити неймовірні враження від стрибків по напрямку, який чомусь називають дорогою з Львова до Луцька, він увімкнув на повну записи якоїсь жіночої рос-попс-групи, “хрєнзнаяквононазивається”, але знаю, що по ТБ їх крутять, весь альбом, потім ласковиє маї, сердючки і інший безіменний для мене музичний мотлох, і (о ужос!) це не вимикалося протягом усього маршруту! Друзі, будьте обережні, цей маньяк і далі промишляє на цьому маршруті, якщо вас доля таки за щось покарає і туди занесе, візьміть в дорогу величезні навушники обов’язково!»
Ні більше ніяких звичайних автобусів до ремонту цього напрямку (тобто, ще мабуть років 10), тільки рейковий – вершина комфорту! :)


Прокоментуй!

Add Your Comment
*